Палац сяяв, немов сам зіткнений зі світла. Зали були прикрашені гірляндами з ялинових гілок і золотистими стрічками, а в центрі величної бальної зали стояла розкішна ялинка, що мерехтіла сотнями вогнів. Це був вечір, коли все королівство мало зібратися на різдвяний бал.
Усі погляди звернулися до сходів, коли там з’явилася Еліза. На ній була розкішна червона бальна сукня, що ніжно підкреслювала її фігуру, а волосся було зібране у витончену зачіску з рубіновими прикрасами. Вона виглядала немов справжня королева.
Крістіан не міг відвести від неї очей. Він підійшов і простягнув руку:
— Дозвольте запросити вас на танець, леді Елізо.
Її пальці тремтіли, але вона поклала руку в його долоню. І коли вони вийшли в центр зали, музика заграла ніжний вальс, а їхні кроки ніби летіли над паркетом.
Серед гостей уже поширювалися шепоти: «Король обрав не Вікторію, а няню!»
Обличчя Вікторії налилося гнівом. Вона підійшла до трону й підняла келих, змушуючи замовкнути зал.
— Ваше Величносте, — голос її звучав солодко, але очі палали холодною ненавистю, — чи не варто оголосити всім, кого саме ви збираєтеся зробити королевою? Народ чекає.
Напруга стиснула залу. Еліза зблідла, опустила очі. Але Крістіан, міцно тримаючи її за руку, зробив крок уперед.
— Так, настав час сказати правду.
Він глянув на всіх, а тоді — на Елізу.
— Моє серце вже давно зробило вибір. І сьогодні, в Різдво, я хочу, щоб кожен знав: лише одна жінка гідна бути поруч зі мною. Це вона. — Він підняв руку Елізи й ніжно поцілував її пальці. — Моя кохана Еліза.
Зала вибухнула схвальними вигуками. Аделіна плескала в долоні, сміючись від щастя.
Вікторія, бліда як сніг, намагалася щось сказати, але раптом один із придворних подав уперед документи — листи з її підписами, які викривали всю змову. Гості обурено загомоніли, і від Вікторії відвернулися навіть найближчі союзники.
Крістіан більше не зважав на неї. Він дивився лише на Елізу, очі якої блищали від сліз і щастя.
— З Різдвом тебе, моя кохана, — прошепотів він і поцілував її на очах у всього королівства.