Розділ 16. Викриття

Крістіан добре знав: щоб розкрити правду, йому треба поговорити з тим, кого Вікторія використала у своїй грі. Молодий придворний, на ім’я Лукас, був сином дрібного барона. Хлопець завжди тримався скромно й виглядав надто наляканим після «скандалу».

Коли його викликали в королівські покої, Лукас зблід ще більше.

— Ваша Величносте… — почав він, низько вклоняючись. — Якщо я вчинив щось не так…

— Сядь, — перебив його Крістіан, дивлячись прямо в очі. — І скажи мені правду. Все, що сталося того вечора.

Лукас ковтнув слину, його руки тремтіли. Декілька секунд він мовчав, потім видихнув:
— Це була… не моя ідея.

— Продовжуй, — голос короля звучав тихо, але від нього холонуло в жилах.

— Леді Вікторія… вона наказала мені бути в тій кімнаті. Сказала, що я повинен удавати, ніби чекав там Елізу. Я не розумів для чого, але вона пригрозила, що зруйнує честь моєї сім’ї, якщо я не послухаюся…

Крістіан відчув, як у ньому закипає лють. Він стиснув кулаки так, що кістки затріщали.

— І ви замкнули двері? — запитав він.

— Ні, Ваша Величносте, — Лукас похитав головою. — Це зробила сама леді. Вона залишила нас обох там і пішла. Я присягнувся Елізі, що не знав, що відбувається… Вона була в розпачі.

Крістіан закрив очі на мить, намагаючись стримати бурю емоцій. У грудях горів вогонь провини. Він сам відштовхнув Елізу, коли вона була невинною.

— Можеш іти, — сказав він, голос його тремтів від стриманої люті. — Але слово, яке ти щойно дав, залишиться між нами.

Коли Лукас вийшов, Крістіан різко вдарив кулаком по столу.
— Прокляття! Я дозволив цій жінці принизити ту, кого… кого я кохаю.

Він піднявся, очі його палали рішучістю.
— Я поверну її. За будь-яку ціну.