Розділ 12. Пастка

Після балу в палаці панувала атмосфера казки. Еліза не могла забути того танцю, його погляду, його слів. Але саме ця щаслива мить стала для Вікторії останньою краплею.

Вона вирішила діяти.

На наступний вечір у коридорах палацу почали поширюватися чутки: хтось нібито бачив Елізу з одним із молодих придворних, який давно на неї задивлявся. Спочатку це були лише перешіптування, але Вікторія подбала, щоб вони дійшли до вух Крістіана.

А потім вона зробила ще більше.

Коли у залі для прийомів зібралися гості, Вікторія підійшла до Елізи з удаваною усмішкою:
— Панно Елізо, допоможіть мені, будь ласка, з моїм браслетом, — попросила вона й завела її до невеликої кімнати.

Усе було підготовлено: там уже чекав той самий молодий придворний, ошелешений і збентежений. Вікторія замкнула двері ззовні й пішла.

Коли Крістіан із кількома радниками проходив повз, Вікторія зробила вигляд, ніби випадково виявила «скандальну» сцену: Еліза й молодий чоловік разом у зачиненій кімнаті.

— О Боже, — підняла вона руки до грудей, — які жахливі речі відбуваються у вашому палаці, Ваша Величносте!

Двері відчинилися. Еліза стояла бліда, розгублена, а поряд — розгублений придворний. Їй одразу стало зрозуміло, що сталося, але було вже пізно.

Зала завмерла від тиші. Гості перешіптувалися, а погляди всіх були прикуті до Крістіана. Його обличчя затьмарилося: не злістю, а болем і сумнівом.

Аделіна, яка теж опинилася серед гостей, схопила Елізу за руку.
— Вона не винна! Це неправда! — вигукнула дівчинка.

Але в очах двору вже закріпилася картинка, яку хотіла створити Вікторія.

Еліза відчувала, як холодні стіни палацу здавлюють її серце. Її світ, який тільки почав ставати казкою, у мить перетворився на кошмар.