Розділ 11. Різдвяний бал

Вечір опустився на королівство, і палац сяяв сотнями вогнів. У величезній залі вже зібралася знать: чоловіки в парадних мундирях, жінки в блискучих сукнях. У повітрі змішувалися аромати хвої, шампанського й різдвяних спецій.

Еліза не планувала йти, поки Крістіан не з’явився у дверях її кімнати з коробкою в руках.

— Це… для вас, — сказав він, трохи збентежено, ніби дарував щось уперше.

Відкривши коробку, Еліза побачила сукню небесно-синього кольору, легку, мов зимовий вітер, прикрашену срібними візерунками, що нагадували крижані сніжинки. Її очі округлилися.
— Ваша Величносте, я… я не можу прийняти таке…

— Можете, — перебив Крістіан, дивлячись їй просто в очі. — І мусите. Бо я хочу, щоб сьогодні ви були не нянею… а моєю гостею.

Коли Еліза з’явилася в залі, розмова гостей стихла. Її зачіска з легкими локонами й тонкою срібною діадемою підкреслювала ніжність рис. У синій сукні вона виглядала справжньою королівною.

Вікторія ледь не зламала келих у руці, коли побачила її.
— Це неможливо, — прошепотіла вона сама до себе, — вона ж звичайна…

А Крістіан у цей час наблизився до Елізи.
— Панно Елізо, — він схилив голову, простягаючи руку, — дозвольте запросити вас до танцю.

Музика заграла ніжний вальс, і вони вийшли в центр зали. Його рука міцно, але дбайливо тримала її талію, її пальці тремтіли у його долоні. Коли їхні очі зустрілися, світ навколо зник: залишилися лише вони й мерехтіння гірлянд.

— Ви неймовірна, — прошепотів Крістіан, нахилившись ближче. — І я більше не можу приховувати, що моє серце обрало вас.

Еліза відчула, як щось тепле й нестримне охопило її душу. Їхній танець був не просто рухами — це була сповідь без слів.

У куточку зали Вікторія стискала руки до болю. Її усмішка більше нагадувала гримасу.
— Якщо він справді наважиться піти проти мене… я цього так не залишу, — холодно промовила вона до себе.

Бал тривав, але всі погляди були прикуті до однієї пари — до короля й дівчини в синій сукні, які цього вечора належали лише одне одному.