Розділ 8. Розмова при вогні

Свято в палаці тривало. Музика звучала в залі, гості танцювали, сміялися, обмінювалися побажаннями. Але для Елізи вечір тягнувся нескінченно. Вона намагалася залишатися непомітною, поки Вікторія сяяла поруч із королем.

Коли вечір підійшов до завершення, Еліза вийшла на терасу, щоб трохи подихати свіжим повітрям. Над замком сяяли зорі, а сніжинки падали так тихо, ніби сама зима хотіла подарувати їй хвилину спокою.

— Ви тікаєте від свята? — пролунав знайомий голос позаду.

Еліза здригнулася й озирнулася. Перед нею стояв король Крістіан. Він уже зняв парадний плащ, і в м’якому світлі ліхтарів його обличчя здавалося менш офіційним, більш людяним.

— Я… просто хотіла трохи свіжого повітря, — відповіла вона, відчуваючи, як щоки заливає рум’янець.

Крістіан підійшов ближче, ставши поруч. Кілька секунд вони мовчки дивилися на засніжений сад. Потім він промовив:
— Знаєте, я давно не бачив Аделіну такою щасливою. Вона сміється, жартує… і це завдяки вам.

Еліза тихо всміхнулася.
— Ваша донька неймовірна. У неї велике серце, їй просто потрібен хтось, хто буде поруч.

Крістіан подивився на неї уважно, майже занадто пильно.
— Іноді я думаю, що не заслужив такої доньки. А тепер… я починаю сумніватися, чи заслуговую на те, щоб мати біля неї людину, як ви.

Еліза відчула, як серце закалатало швидше. Їхні погляди зустрілися. У цих кількох секундах було більше, ніж у всіх балах і розмовах вечора.

— Ваша Величносте… — почала вона, але Крістіан м’яко перебив:
— Коли ми наодинці, називайте мене просто Крістіан.

Сніжинка впала їй на руку, і він обережно прибрав її долонею, наче боявся торкнутися надто різко. У цій простій дії було щось небезпечно ніжне.

Та в цей момент двері відчинилися, і на терасу вийшла Вікторія.
— О, я вас шукала, Ваша Величносте, — промовила вона солодким голосом, не приховуючи, що перервала їхню розмову навмисно.

Напруга миттєво розвіялася. Еліза зробила крок назад і опустила голову, намагаючись сховати почервонілі щоки.

Але всередині вона вже знала: між нею й Крістіаном зародилося щось, чого не зможе знищити навіть холодна усмішка Вікторії.