Розділ 7. Небажана гостя

У палаці панувала святкова атмосфера: скрізь мерехтіли гірлянди, звучали різдвяні мелодії, а кухарі з ранку до ночі готували смаколики. Та попри це, для маленької принцеси свято було зіпсоване — з появою леді Вікторії.

Вечірні прийоми стали для всіх можливістю поспілкуватися з королем. І Вікторія не втрачала жодної нагоди бути поруч із Крістіаном. Вона вміло сміялася з його жартів, торкалася його руки під час розмови, нахилялася ближче, ніж слід було.

Еліза, стоячи осторонь із Аделіною, намагалася не зважати, але серце щоразу стискалося, коли бачила їх разом.

— Вона мені не подобається, — раптом шепнула Аделіна, міцно тримаючи няню за руку. — Вона робить вигляд, що хороша, але я бачу — вона зла.

— Принцесо, — лагідно відповіла Еліза, — не можна так швидко судити людину.

— Я знаю, що вона зла, — уперто повторила Аделіна. — Вона дивиться на тебе, як на ворога. І на мене теж.

У цей момент до них підійшла сама Вікторія, сяюча у блискучій срібній сукні.
— О, яка мила компанія, — промовила вона солодким голосом. — Принцесо, я принесла тобі подарунок.

Вона простягнула красиву ляльку в дорогій сукні. Але Аделіна навіть не торкнулася її.
— Дякую, але в мене вже є найкраща лялька. Її подарувала мені Еліза, — сказала вона й гордо підняла стареньку іграшку з пошарпаним бантом.

Вікторія завмерла на мить, а її усмішка стала напруженою.
— Я бачу… ви справді дуже прив’язані до своєї няні.

— Так, — твердо відповіла Аделіна. — І вона мені набагато більше подобається, ніж ви.

Вікторія ледь стрималася, щоб не змінити вираз обличчя, і, холодно усміхнувшись, відійшла до інших гостей.

Крістіан, який чув їхню розмову, на мить зустрівся поглядом із Елізою. В його очах було щось невимовне: вдячність, теплість… і щось глибше, від чого серце Елізи раптом затремтіло.