Розділ 6. Приїзд леді Вікторії

У палаці панувала метушня — наближалося головне різдвяне свято, яке мало відбутися у Великій залі. Слуги прикрашали мармурові сходи золотими гірляндами, а посередині вже стояла пишна ялинка, сяюча від кришталевих іграшок.

Еліза допомагала Аделіні вибирати стрічки для її сукні, коли раптом двері відчинилися, й у кімнаті з’явилася висока молода жінка з ідеальною поставою. Її світле волосся було зібране у витончену зачіску, а на обличчі сяяла усмішка, в якій вгадувалася холодна впевненість.

— О, принцесо Аделіно, як ти виросла! — проспівала вона мелодійним голосом. — А я пам’ятаю тебе ще зовсім крихітною.

Аделіна відразу насупилася й сховалася за спину Елізи.
— Хто це? — пошепки запитала вона.

Еліза ледь встигла відповісти, коли до кімнати увійшов король Крістіан. Його погляд пом’якшав, але в ньому читалася й напруга.
— Леді Вікторія, — промовив він офіційно. — Вітаю в нашому палаці.

— Я рада повернутися, Ваша Величносте, — відповіла вона й зробила легкий уклін. — Ваш двір надзвичайно чарівний у час Різдва.

Вікторія перевела погляд на Елізу, і в її очах на мить з’явилася тінь зверхності.
— А це, мабуть, нова няня? — злегка усміхнулася вона. — Як мило.

Еліза чемно кивнула, хоча відчула, як всередині защеміло.

Аделіна ж раптом схопила Елізу за руку й голосно заявила:
— Це моя няня, і вона найкраща!

Король здивовано глянув на доньку, а Вікторія з удаваним сміхом прикрила вуста.
— О, яка прихильність. Це… зворушливо.

Але коли вона знову кинула погляд на Елізу, було очевидно: ця жінка не дозволить так легко поступитися місцем у серці короля.