Розділ 2. Перша зустріч із принцесою

Королівський палац здіймався над засніженим містом, мов із різдвяної листівки. Його вежі сяяли золотом під сонцем, а на подвір’ї вже стояла величезна ялинка, прикрашена червоними стрічками та кришталевими іграшками.

Карета, в якій їхала Еліза, підкотила до головних воріт. Вона міцно стискала теплий шарф, намагаючись зібрати докупи думки. «Я лише няня, — повторювала вона собі. — Це лише робота». Та серце зрадницьки билося швидше від хвилювання.

У вестибюлі її зустріла статна жінка середніх років у строгій сукні — головна економка замку.
— Панна Еліза? Сюди, прошу. Його Величність чекає на вас.

Вони пройшли довгими коридорами, прикрашеними гірляндами з ялинових гілок і свічками. У великій залі, біля вікна, стояв король Крістіан. Він був високим, з благородними рисами обличчя й проникливим поглядом. Його королівський мундир із золотими шнурами сяяв у світлі люстр.

— Вітаю вас, панно Елізо, — сказав він спокійно, та в голосі його було тепло. — Сподіваюся, ви добре дісталися.

Еліза зробила легкий уклін, намагаючись приховати своє хвилювання.
— Дякую, Ваша Величносте. Для мене велика честь бути тут.

Крістіан кивнув, але його погляд затримався на ній трохи довше, ніж личило б королю. Потім він покликав:
— Аделіно, підійди сюди!

Двері відчинилися, і в кімнату ввійшла маленька дівчинка у пишній червоній сукні. У її великих очах світилася допитливість, а на личку застиг вираз упертості. Вона зупинилася, схрестивши руки.

— Це моя донька, принцеса Аделіна, — сказав король. — Відтепер панна Еліза буде твоєю новою нянею.

Аделіна зміряла Елізу поглядом і примхливо відповіла:
— Я не потребую няні. І вже точно не такої, як вона.

Еліза на мить розгубилася, але швидко посміхнулася й присіла перед дівчинкою, дивлячись їй прямо у вічі.
— Ну що ж, принцесо, тоді нам доведеться довести одна одній, що ми можемо стати друзями.

Аделіна пирхнула й відвернулася, а король ледь помітно усміхнувся. Він знав: ця молода жінка може змінити не лише серце його доньки, а й його власне.