Глава 5. Різдво без скотчу й з купою поцілунків

Десь за вікном заметіль кидала сніг на дах і підвіконня, а всередині — Еліас і Клара з двома рулонами синього скотчу, купою сміху й легким передчуттям чогось більшого, ніж просто дружба.

— Готова знищити цю ідіотію? — запитав Еліас, тримаючи ножиці, ніби це був меч.

— Так, — сказала Клара, трішки зареготавши. — Бо інакше цей скотч ще сто років буде нагадувати нам про всі наші дурниці.

Вони зривали стрічку зі стін, дверей, пледів, дивана. Кожен шматок, який падав на підлогу, виглядав як маленька перемога. Клара не могла стримати сміх, коли Еліас випадково заскочив на купу скотчу і злегка скрипнув під вагою.

— Герой, — пробурмотіла вона, змахуючи залишки зі свого светра.

— Ага, герой-скотчмен, — відповів він, сміючись.

Музика з телефону — «Fairytale of New York» — грала так голосно, що здавалося, навіть заметіль танцює разом з ними. Еліас підсунув до Клари чашку ароматного какао і посміхнувся:

— Тепер, коли скотч здолано, можна офіційно визнати одну річ.

Клара підняла брову, тримаючи ложку з какао.

— Яку?

Він зробив паузу, аби все виглядало драматично.

— Ти мені подобаєшся.

Клара замерла, ложка зависла в повітрі.

— Що? — видихнула вона.

— Просто так. Без маслин, без скотчу, — Еліас злегка кивнув на хаос під ногами. — Тільки ти і я. І… ця заметіль, яка робить все більш казковим.

Клара засміялася, але в сміху відчувалося нервове тепло.

— Ти серйозно? — тихо, ніби боялася, що якщо крикне голосніше, то весь світ почує її серце.

— Абсолютно серйозно, — відповів Еліас. Він зробив крок ближче. І ще один. Клара не відступила.

Їхні руки злегка торкнулися. І він нахилився — поцілував її ледь-ледь, коротко, грайливо, але так, що Клара відчула, як серце стрибнуло в горло.

— Ой, — пробурмотіла вона, бо губи ще пам’ятали дотик.

— Ой? — перепитав Еліас, посміхаючись. — Це «я теж» чи «це було дивно»?

— «Я теж», — злегка соромлячись, відповіла Клара. І вони обоє засміялися, відчуваючи одночасно легкість і трепет.

— Мабуть, наступного року нам треба буде забронювати це шале знову, — сказав Еліас, дивлячись на небо за вікном, де падав сніг.

— Удвох. І без скотчу, — додала Клара, вже не сміючись, а шепочучи.

— Ну, можна трішки для атмосфери, — він підморгнув.

Їхні руки переплелися, і вони постояли так кілька хвилин, слухаючи тріскіт каміна, шум заметілі й свої серця. Вечір минув у сміху, жартів, легких поцілунків і взаємних зізнань. 
 

Ранок двадцять пʼятого грудня розпочався лагідно. Сніг падав щільною завісою за вікном, перетворюючи шале на приватний казковий світ. Клара прокинулася першою, тихо, щоб не розбудити Еліаса, який ще спав, лежачи на дивані серед залишків нічної какао-перерви та маленьких купок скотчу.

Вона підвелася, поглянула на ялинку, і серце підстрибнуло: під нею стояли два подарунки, загорнуті у папір з оленями та гірляндами.

Еліас прокинувся, коли Клара повернулася на диван із чашкою какао.

— Щасливого Різдва, — сказав він тихо, але з посмішкою, що могла освітлити кімнату.

— Щасливого… — вона збивалася з слів, бо поруч з ним все відчувалося важливим і хвилюючим.

Вона вручила йому подарунок — світр з оленем, що танцює джигу, такий самий, як у неї.

— Ми зійшлися в смаку, — посміхнувся Еліас, коли надів його. — І, чесно кажучи, це дуже мило.

Він простягнув їй коробку. Вона відкрила — всередині порожньо, лише маленька записка: «Тут була б тиша, але я обрав тебе».

Клара замерла, обійняла коробку і підняла погляд на нього.

— Це… це наймиліше.

— Бо ти — найкраща тиша в моєму житті, — відповів він, м’яко, ніжно, торкаючись її щоки.

Вони не вагалися, коли обмінялися поцілунками — теплими, ніжними, довгими. Сніг тихо падав за вікном, заповнюючи світ казкою, а вони сміялися і обіймалися, відчуваючи, що це їхнє перше справжнє Різдво удвох.

— Наступного року… — шепотіла Клара, притиснувшись до нього.

— Так, знову це шале, удвох і без скотчу, — додав Еліас.

Вони стояли під ялинкою, обмінюючись усмішками, легкими дотиками й тихим сміхом, який змішувався з тріском каміна і завірюхою за вікном.
 

Це було їхнє Різдво: без скотчу, без хаосу, але з купою поцілунків, сміху та відчуттям, що все, що станеться далі, вони зустрінуть разом.