Глава 4. Липучка Софі й геніальний план

Сон між ними зійшов так само тихо, як сніг за вікном.

Вони лежали на дивані: Клара напів накрита пледом, Еліас — з рукою, яка чомусь опинилася біля її плеча. Не обіймав, ні — просто… так співпало.

Еліас поворухнувся першим.

Поглянув на неї.

Вона спала, щоки ніжно рожеві від тепла каміну.

І він — чорт би його побрав — всміхнувся. Ледь. Майже непомітно.

Що це було вчора?

Сміх, кіно, оливка, її голова на його плечі…

І ось вони тепер — отак.

Але обмірковувати він не встиг.

ДЗИИИНЬ!

Дзвінок так зойкнув, що обоє підскочили.

— Що це за терор? — прошепотіла Клара, протираючи очі.

— Двері, — пробурмотів Еліас. У голосі — сон і роздратування.

Він піднявся з дивана так різко, ніби боявся, що хтось подумає, буцімто він навмисно прокинувся поряд із Кларою.

І, мабуть, боявся дарма — Клара теж не виглядала впевненою у своїх відчуттях. Вона сиділа, збираючи волосся в недбалий хвіст, і думала:

Та це все просто втома. І фільм. І теплий диван. Просто… просто.

Дзвінок повторився.

— Я йду, — сказав він, уже крокуючи до входу.

Клара ще не встигла підвестися, коли почула:

— ПУПСИК!!!

І світ упав.

Буквально.

Бо наступним було: «Ой, ні, Софі…» від Еліаса і звук, ніби на нього кинулися зі всієї сили.

Клара вискочила у вітальню — ще сонна, у светрі з оленем, з пледом, що тягнувся за нею, як хвіст.

І застигла.

На порозі стояла дівчина. Блондинка 1.80. Шуба до підлоги. Валіза Louis Vuitton. Пахощі парфумів за 700 євро за флакон.

Очі — як мигалки.

Вона висіла на Еліасі, стискаючи його шию.

— Сюрприз! Я прилетіла приватним літаком! Бо я скучила, пупсику!

Клара зробила мікровдих — настільки гострий, що ледве не подавилася повітрям.

Еліас намагався обережно, але наполегливо відчепити Софі від своєї шиї.

Не виходило.

— Софі… — він зітхнув. — Ми розійшлися. В червні. Я тобі писав і дзвонив. Декілька разів.

Софі розтулила обійми лише настільки, щоб заглянути йому в очі.

— Та то ти жартував, пупсик. Ти ж у мене такий — зі своїми штучками.

Штучки???

Еліас???

Клара ледве не розреготалася, але видихнула через ніс, бо ситуація — не той момент.

Софі нарешті помітила Клару.

І зробила той погляд.

Той, яким у фільмах багаті наречені дивляться на бідну служницю перед тим, як викупити готель.

— А це хто? — спитала вона голосом, який кричав: «Кажи, що це прибиральниця, або я закричу».

— Прибиральниця?

Клара ковтнула чай, який тримала в руці, щоб не бризнути ним від шоку.

— Я не буду заважати, — сказала вона спокійно. Настільки спокійно, що навіть самоконтроль здригнувся.

Пішла в свою кімнату.

Закрила двері.

І тільки тоді — фейєрверк.

— Пупсик, мать твою! — бурчала вона, рвучи чернетки. — Прилетіти приватним… шуба… валіза… пупсик…

Її дратував навіть аромат її власного шампуню, який був ледь вловимим після останнього миття.

Її дратувало, як працює дверна ручка.

Її дратувала навіть власна ревність, бо ревність — це ж дурість. А вона ж не дурна.

Так?

Через годину, коли рівень злості з «виріжу тобі серце ложкою» впав до «ну добре, я просто подихаю глибше», Клара вийшла.

І застигла в дверях.

Софі стояла настільки близько до Еліаса, що могла поцілувати його не тільки в губи — навіть у мислі.

Вона тримала його за щоки двома руками — впевнено, з претензією власності.

А він відвертав голову, але вона наполегливо «направляла» її на себе.

Клара кашлянула.

Грубо.

Гучно.

Так, що аж телевізор затремтів.

Еліас різко відштовхнув Софі.

— Клара! — сказав він і навіть не подумав пояснювати. Просто підхопив її за руку й потягнув на кухню.

Клара виривалась — тому що серце калатало, а виглядати ревнивою і дурною вона не збиралась.

— Відчепись! — виплюнула вона. — Іди до своєї пупсички!

Еліас тихо, небезпечно засміявся. Не знущально. Просто так, ніби він щойно почув щось дуже правдиве.

— Ти що, ревнуєш?

— НІ! — різко. Без паузи. Надто швидко. — Звісно ні! Чого б це? Я ж просто… просто…

Слова захлинались у горлі.

В думках вона просто хотіла вмерти від сорому.

Еліас зробив пів кроку ближче.

Рух був імпульсивним. Без плану. Без наміру справити враження. Він просто взяв її обличчя долонями й нахилився настільки близько, що повітря між ними здавалося теплішим.

Він зупинився на мить — ніби давав шанс відступити.

Клара не відступила.

І тоді він поцілував її.

Коротко. Гостро. Наче він стримував це занадто довго.

Світ у кухні став вузьким, як вузька щілина світла між дверима. Лише двоє. Тиша. Дотик. Нерівне дихання.

Клара стояла нерухомо, ніби боялася рухнути кожною клітинкою — більше від шоку, ніж від страху.

Еліас відступив на пів кроку, так само різко, як і наблизився.

— Пробач… якщо це було зайве, — тихо.

Клара відкрила рот, щоб щось сказати, та з вітальні вже летів голос Софі.

— Ви чого там так надовго?! Я кави хочу!

Еліас вилаявся пошепки.

Клара опустила погляд у підлогу, намагаючись виглядати зібраною.

— Софі — не моя дівчина вже пів року, — сказав він тихо. — І не буде. Вона… липучка. Без образ, але факт.

— Ну, ти й вмієш обирати, — буркнула Клара.

— О, я й зараз обираю, — він підняв брову. — І саме тому хочу, щоб ти допомогла мені позбутися її раз і назавжди.

Клара зітхнула.

— Як?

Еліас усміхнувся.

— «Операція Липучка-off».

Геніально безглуздий план. Але в нас немає вибору.

Клара стисла губи.

Поглянула на нього.

І ледь, ледь посміхнулась.

— Ну добре. Слухаю.

Еліас увімкнув «Last Christmas» так голосно, що шибки здригнулися. Софі сіпнулася, ніби її вдарили током, і закрила вуха долонями.

— Що це за жах?! — крикнула вона, намагаючись не кричати, але виходило саме так.