Глава 3. Дрова, сажа й одна маслина, що все змінила

День перший.

Ранок почався з того, що Еліас, озброєний рішучістю й чашкою кави, вийшов на задній двір у своїй міській куртці й кросівках. Сокира стояла біля сарайчика, наче насміхалася.

Він узяв її обома руками, як бачив у YouTube за п’ять хвилин до того, розмахнувся… і сокира вирвалася, пролетіла метрів три й встромилася в замет лезом догори.

Клара, яка саме пила чай біля вікна, ледь не захлинулася від реготу.

Еліас обернувся, весь червоний.

— Тихо там! — гаркнув він.

— Вибач! — крикнула вона крізь скло, але сміялася ще голосніше.

Через годину він приніс першу партію дров. Криві, мокрі, різної довжини. Клара чемно зробила вигляд, що не помітила, як він ледь не плаче від злості.

Він склав поліна в камін, підпалив газету — і нічого. Дим повалив у кімнату. Еліас на колінах дув, плювався, лаявся німецькою, шведською (підслухав у неї) і, здається, навіть польською.

Клара на своїй половині варила яйця й тихенько співчувала. Потім зітхнула: «нехай поїсть, бідолаха» і швидко підсмажила тости, нарізала сир, поставила дві тарілки.

Вона вийшла у вітальню саме в той момент, коли Еліас, весь у сажі, стояв на колінах і кричав на камін:

— Na los, du blödes Holz!

Клара тихо кашлянула.

— Треба дрібні тріски знизу, потім середні, а зверху великі. І не задушуй повітря.

Вона нахилилася, переклала поліна. Раз — і вогонь весело затріщав.

Еліас підняв на неї очі — обличчя чорне, тільки очі білі.

Клара теж була в сажі — видно, коли нахилялася, зачепила щоку.

Вони подивилися один на одного й одночасно фиркнули.

— Йди вмийся, — сказала вона й відчула, як щоки горять. — Я… приготувала сніданок.

Еліас здивовано підняв брови.

— Для мене теж?

Вона кивнула й швидко втекла на кухню, залишаючи чорні відбитки пальців на дверній ручці.

День другий.

Еліас вирішив зробити каву о шостій ранку. Тихенько підкрався до холодильника за молоком. Двері видали звук, ніби корабель тоне.

Клара, яка спала на дивані з ноутбуком на животі, підскочила й інстинктивно кинула в нього перше, що попало під руку — шкарпетку з вишитою ламою в окулярах.

Шкарпетка влучила йому точно в лоб.

— Кордон! — крикнула вона сонним голосом.

Еліас стояв із шкарпеткою на голові й мовчки дивився на неї.

— Вибач, — пробурмотіла Клара й знову завалялася спати.

Він тихо пішов на кухню, але в куточку губ уже тремтіла посмішка.

Той же день, обід. Клара сиділа за столом на своїй половині й голосно бурмотіла діалоги:

— Ні, Зайчику, Санта не може приїхати, бо всі олені в карантині через грип… але ми знайдемо вихід!

Еліас на дивані затиснув вуха подушкою й тихо постогнав.

День третій.

Еліас повернувся з двору (вже майже професійно рубав дрова), сів на диван — і раптом зрозумів, що сів на її половину.

Клара, не відриваючи очей від ноутбука, спокійно сказала:

— Кордон.

Він підскочив, ніби його вдарили струмом.

— Вибач!

Вона тільки хмикнула й продовжила писати.

Але ввечері, коли він приніс нову порцію дров і камін уже тріщав, вона тихенько пересунула тарілку з печивом на самісінький край своєї половини — щоб він міг дотягнутися, не перетинаючи лінію.

Він узяв два.

Вони вже звикли до дивного співжиття. Камін горів щовечора, пахло дровами й імбирним печивом. Еліас навіть почав залишати їй пів чашки кави вранці.

Того вечора Клара дістала свою останню банку зелених оливок — подарунок від мами.

— Хочеш? — спитала вона, тримаючи банку на лінії скотчу.

Він узяв кілька штук.

Вони сиділи на дивані, кожен строго на своїй половині, дивилися «Сам удома» й тихо сміялися в тих самих місцях.

Клара взяла оливку, закинула в рот… і раптом почала кашляти. Оливка застрягла.

Обличчя почервоніло, очі на мокрому місці.

Еліас одним стрибком перелетів через скотч, обхопив її ззаду й різко стиснув під ребрами — раз, другий.

Маслина вилетіла й із мокрим «плюх» приліпилася до екрана телевізора точно на носі Кевіну.

Вони завмерли.

Він тримав її в обіймах, вона важко дихала, притулившись до нього спиною.

Тиша.

Камін тріщав. Сніг падав за вікном.

Клара першою прийшла до тями й прошепотіла, не обертаючись:

— Ти порушив кордон… яке покарання?

Еліас тихо засміявся — вона відчула це грудьми.

— Виняток через форс-мажор, — відповів він їй у самісіньке вухо.

Він повільно розтиснув руки й відступив на свою половину, ніби нічого й не було.

Клара сіла назад, все ще червона, і втупилася в екран, де Кевін із оливкою на носі кричав на грабіжників.

Через п’ять хвилин Еліас тихенько спитав:

— Перемотати на місце, де він ставить пастки?

— Давай, — відповіла вона, не дивлячись на нього.

Вони знову засміялися в унісон, коли піца впала на підлогу.

Фільм закінчився. Титри. Ніхто не вставав.

Клара задрімала першою — голова повільно сповзла йому на плече.

Еліас завмер. Потім обережно, щоб не розбудити, переключив телевізор на тиху різдвяну музику, поклав руку їй на талію й закрив очі.

Лінія скотчу під ними була ретельно розтоптана їхніми тілами.

Камін догоряв.

За вікном сніг падав.

А в шале вперше за п’ять днів стало по-справжньому тепло.

*Na los, du blödes Holz! - Давай, дурне дерево!