XXXII Пан Бум, Марк та риба

Пан Бум спав у своїй затишній і теплій кімнаті. Він не чув ні ранкової сварки торговців на сусідній вулиці, ні дзвону годинника міської вежі. Як то буває з тим, хто повернувся додому далеко за північ, він міцно спав.

— Нічого страшного, малий, — тихо пробурмотів він крізь сон. — Нічого страшного...

Йому снилося, що він знову тягне візок на Фабричній вуличці. На краю візка сидить Тимош. Він уважно вдивляється в обличчя пана Бума і щось йому говорить, але пан Бум не чує. Тимош зістрибує з візка і, вказуючи на щось у темряві, хапає товстуна за рукав пальта і тягне його вбік. Пан Бум вириває руку. Він іде назад до воза і починає штовхати його до ліхтарного стовпа. Тимош кричить і жестом вказує на щось за спиною пана Бума, але той занадто наляканий, щоб озирнутися. Він щосили штовхає візок уперед, але ніяк не може зрушити його з місця. Хтось хапає його за ноги і починає тягти в темряву. Пан Бум падає, він намагається встати, але знову падає, сильно вдарившись обличчям об бруківку. Його пальці й черевики ковзають по замерзлій бруківці.

— Пан Бум! Чуєте мене, пане Буме? — пролунав пронизливий голос.

— Тимош? Де ти? — тихо прохрипів уві сні пан Бум.

— Це я, Марк, — почувся голос. — Ви вже прокинулися? Вам принесли пакунок.

Хлопчик за дверима прислухався і, не почувши нічого, ударив ногою по дверях. Зробив він це не без задоволення.

Пан Бум підскочив на ліжку і оглянув кімнату. Від кошмарного сну залишилося гнітюче передчуття неминучої близької біди.

— Вставайте! Вам принесли рибу! — пролунало за дверима.

Товстун схопив зі столика біля ліжка склянку і з силою жбурнув її в двері. Вона з грохотом вдарилася і розлетілася на кілька шматків.

— Ах ти ж недомірок! — гаркнув він. — Яку ще до біса рибу?

— Радий, що ви прокинулися, — весело відповів Марк. — Якщо хочете знати мою думку, то в пакеті копчена риба.

— Риба? — спитав пан Бум. Він встав і, прикривши рукою очі, відсунув штори. — Яка ще риба?

— Та, якою не гріх поділитися з безпритульним сиротою, — відповів голос за дверима.

Пан Бум натягнув штани й черевики, а тоді, обережно ступаючи між уламками, попрямував до дверей.

— Якщо це один з твоїх дурних жартів, — проричав він, — спущу тебе сходами в діжці.

— Які жарти, пане Буме? — поважно відповів Марк. — Але ви б поквапилися. Слинки так і капають на підлогу, а руки так і тягнуться до рибини.

Пан Бум відчинив двері. На порозі стояв Марк, в руках він тримав пакунок з коричневого паперу.

— Дай сюди, — він вирвав пакунок з рук хлопця і, розірвавши папір, сказав, — дійсно риба. Хто її приніс?

— Посильний з рибної крамниці, що на площі, — Марк жадібно подивився на рибу. — Він ще просив передати… — тут хлопчик затнувся і почав чесати потилицю.

— Що? — пан Бум насупив лоба і подивився на нього. — Що він просив передати?

— Не пам'ятаю, що саме… там було щось про голову.

Пан Бум штовхнув його в кімнату і, прикривши двері, спитав:

— Про яку ще голову? Мою голову?

— Ні! — Марк відступив назад до дверей. — Про риб’ячу голову.

Пан Бум розгорнув папір і втупився на рибину.

— Бери мітлу і прибери поки скло з підлоги...

— Звичайно, — Марк кивнув, — сподіваюся, ви не забудете мене, якщо раптом захочете поділитися цією смакотою.

Пан Бум поклав пакунок на стіл і замислився.

— На біса йому присилати мені цю смердючу тріску? — сказав він сам до себе.

— Будьте певні, — продовжував прибирання Марк. — Я зберу все до останнього уламка. Цілу склянку, звісно, не склеїти, але тут вже нічого не вдієш... життя...

— Малий, — він пригрозив хлопцю кулаком, — закрий рота.

— Звичайно, — Марк згреб скло в куток і поклав мітлу. — Вам не треба казати двічі, пане Буме, я завжди розумію, коли говорю щось зайве. Як зараз, наприклад.

Пан Бум повернувся до хлопця, і тільки він замахнувся, щоб дати Марку штурхана, як той замовк.

— Дивись мені, — пан Бум погрозив йому кулаком і повернувся до столу, де на просмоленому папері лежало й приємно пахло загадкове повідомлення.

Марк стояв біля дверей. Якби не дивна поведінка товстуна і маленька можливість того, що йому перепаде маленький шматочок, він би вже давно займався своїми справами. Але не цього разу.

— А це що? — пан Бум нахилився над столом.

— Що там? — спитав Марк і на носочках потягнувся вгору.

— Тебе це не стосується, чи не так? — пробурмотів пан Бум. Він підійшов до вікна і розгорнув клаптик паперу, який дістав із зубатого рота рибини.

— Хитро задумано, — поважно зауважив Марк. — Неочікувано.

— Ти ще тут? — відповів він хлопчикові. — Забери і поділися з іншими.

— Пан Бум? Ви впевнені?

— Так, — не озираючись відповів товстун. — Хоча…

Марк швидко схопив пакунок з рибою і вискочив за двері.

Пан Бум зщурив очі і почав читати собі під ніс:

— "Справа, потребує вашої присутності. Обговоримо в рибній крамниці, Сильвія".

Він насупився, дістав з кишені штанів стару хустку і почав витирати руки.

— Що хоче від мене ця стара відьма? — пробурмотів пан Бум і зачинив двері на замок.

Він підійшов до вікна і ще раз перечитав записку.

— Які ще справи? — він насупився. — Гаразд, зайду до тебе дорогою в «Старий лис».

Пан Бум вмився, пригладив розкуйовджене волосся і одягнув свіжу білизну. Він дістав з-під ліжка скриню, яку пані Агата мала б відправити поштою, якби він не повернувся до притулку, і, витягнувши звідти гроші, сховав їх у схованці під дошкою. Після цього, притиснув дошку ніжкою ліжка.

Він взяв капелюх і пальто і вийшов з кімнати.

— До чого ж мені набридли ці сходи, — пробурмотів він і почав спускатися.

На кухні він зустрів пані Агату. Як завжди, сувора й акуратна, управителька притулку тепер займалася підрахунком кортоплі, лука та хліба.

– Бачу, – сказала вона, не підводячи на пана Бума очей, – ви вирішили залишитися.