Глава XXIX Нові друзі Софії

Софія наділа пальто і сховала рукавички в кишенях. Вона не хотіла, щоб пан Ал заходив до її кімнати, поки її не буде, і вирішила взяти з собою кружку та порожню тарілку, щоб залишити їх десь на видноті.
Вона відкрила двері і вийшла в довгий коридор. Не встигла Софія пройти і кілька кроків, як почула буркотіння. Вона виглянула із-за кута і побачила зігнутого біля годинника чоловіка. Він був середнього зросту і дуже худий. Акуратне сиве волосся, довгий ніс, уважні сірі очі за тоненькими окулярами. На сорочці темні плями від масла та іржі.
– Ой, – Софія зупинилася, – вибачте, я вас не помітила.
– А… наша гостя, – відповів той, не відриваючи погляду від старовинного механізму годинника, – сподіваюся, це не я вас розбудив, юна паночко.
– Ні, – Софія поставила тарілку і кружку на декоративний столик біля годинника, – ви тут живете?
– Не зовсім, юна паночко, – він легенько постукав молоточком по пружині, – я тут працюю.
– Ви працюєте на пана Ала?
– Не зовсім, – він спробував повернути найбільшу шестерню, але вона не піддалася. – Робота це трохи не те слово. Скоріше, я виконую свою частину договору.
– А в чому полягає ваша угода з ним? – Софія відійшла на крок. – Викрадаєте дітей?
– Викрадаю дітей? – він обернувся і пильно подивився на неї. – Я лише лагоджу старі годинники і не займаюся і ніколи не займався ні в чому такому.
– Вибачте, я не хотіла вас образити, – вона простягнула руку старому. – Мене звати Софія.
– Нічого, юна паночко, – він ласкаво усміхнувся, – кличте мене Корнелій.
– А ви не знаєте де зараз пан Ал? – тихо запитала вона.
– Він завжди десь поруч, – так само тихо відповів Корнелій і знизав плечима. – Можу дати вам пораду?
– Звичайно, – кивнула дівчинка.
Старий трохи нахилився і прошепотів:
– Не виходьте за двір на самоті і не спускайтесь у підвал.
Софія вже збиралася щось відповісти, але годинникар, ніби нічого й не сталося, знову повернувся до годинника і продовжив свою роботу. Він наспівував собі під ніс веселу пісеньку, у такт якої постукував молоточком по шестернях та пружині, наче поруч нікого й не було. Він прибрав павутиння, змастив колеса, підкручував гайки.
– Дякую, – холодно відповіла Софія. – Я врахую вашу пораду.
Вона повільно пройшла повз годинник і попрямувала до сходів. На сходи зигзагами падали яскраві сонячні промені. Софія спускалася не поспішаючи, розглядаючи все навколо.
Химерні візерунки на стінах місцями потемніли і нагадували плями невміло змішаних на полотні олійних фарб. Глибокі, гострі, зазубрені подряпини і вм’ятини там де колись висіли картини. Кілька розбитих сходинок, чорні від пилу уламки порцелянового посуду та розбитих статуеток.
На другому поверсі вона помітила ще однй годинник, він був вищій за неї. Кинувши похмурий погляд на застиглі стрілки на циферблаті Софія попрямувала далі і спустилася вниз.
Побоюючись, що її можуть покликати, вона швидко пройшла через всю кімнату і, штовхнувши важкі двері, вийшла на вулицю.
Від яскравого світла вона примружилася. Прикривши очі, дівчинка зійшла зі сходів і спустилася на вкриту снігом землю. Вона повернула ліворуч і попрямувала до старого дуба. Він виявився вищим і стояв далі від особняка, ніж вона думала раніше коди дивилася на його з вікна своєї кімнати.
Величезні гілки піднімалися високо, майже до самого даху і повільно гойдалися.
Навокло дерева сніг був глибокий із невеличкими заметами і Софія з задоволенням та із азартом першовідкривача ступала по рівній хрусткій поверхні, залишаючи акуратні глибокі сліди.
– Ой, – вона зупинилася, відчувши, як під ногою щось легенько тріснуло.
Софія опустилася на коліна і через мить витягла зі снігу стару дерев’яну іграшку. Це був солдатик у потертому червоному мундирі. На його голові красувалася чорна шапка із золотою смужкою та візерунком посередині. Права рука, якою він притискав до тіла мушкет тріснула і ледве трималася на місці.
Помітивши тріщину, Софія сказала:
– Пробач, я випадково на тебе наступила. Я все виправлю.
Вона витерла іграшку від снігу і, трохи помилувавшись нею, акуратно поклала її в кишеню пальта.
– Як же ти тут опинився? – прошепотіла Софія і подивилася на старий особняк.