Глава XXI Сім'я Тимоша

Нарешті, через деякий час на порозі контори з'явився пан Гудзь. Він швидкими впевненими кроками перейшов на інший бік вулиці та попрямував до пана Бума.

Пройшовши повз нього, він тихо сказав:

– Слідуйте за мною.

Почекавши, поки відстань між ними становитиме не більше восьми кроків, пан Бум поплентався слідом за секретарем–змовником. Він був трохи здивований, адже молодик міг просто обронити поруч з ним клаптик паперу з адресою багатого родича Тимоша, а замість цього веде його невідомо куди. В той же час, пан Бум був упевнений, що ймовірність того, що майбутній адвокат заведе його в пастку, мізерно мала.

Пройшовши півкварталу і повернувши за ріг вулиці, пан Бум опинився біля вивіски таверни «Учений гусак».

– Молодик знає, як вести темні справи, – усміхнувся пан Бум і штовхнув двері.

В таверні було повно народу, тут було шумно і весело. Більшість відвідувачів зібралися біля стійки. Вони співали і голосно балакали, хто знає про що. Секретар сидів за столиком біля вогнища, перед ним стояли дві кухлі із пивом та пишною, що стікала по краях, піною.

– Можу я до вас приєднатися? – ввічливо спитав пан Бум.

– Звичайно, – юнак кивнув і вказав на стілець, – я взяв вам темного пива. Мені чомусь здалося, що ви п'єте саме темне.

– Ви не вгадали, – усміхнувся пан Бум і розтібнувши пальто сів за стіл, – але в такий вечір темне пиво буде доречним.

Майбутній юрист хмикнув і трохи відпивши сказав:

– Гарних новин у мене для вас немає, пане Бум.

– Потіште поганими, – той знизав плечима і сьорбнув пива.

– Господар здійснював виплати для хлопчика за дорученням персони ім'я якої Іван Торч, – ім'я він вимовив тихо, але ясно і чітко.

– Іван Торч? – перепитав пан Бум. – А в чому причина такої щедрості до нещасного сироти?

– Можливо, – припустив секретар, – це був його син. А сам він був не в змозі піклуватися про малюка або, що куди простіше, не мав жодного бажання.

– Може бути, – пан Бум підпер кулаком підборіддя і подивився на стійку, де господар таверни заливався від сміху з кимось із відвідувачів. – Але тоді чому його справами вів один із найбагатших адвокатів міста?

Секретар знизав плечима, він зробив кілька ковтків і витерши рукавом пивні вуса спитав:

– Ви знали пана Торча?

– Так, – кивнув пан Бум, – не так добре, але все ж. Він тримав склад у Портовому кварталі, а десь місяці два тому вкоротив собі віку.

– Тоді не дивно, що останні два місяці для хлопчика не було жодних виплат,.

– І більше про Тимоша немає жодних записів? – пан Бум з надією подивився на співрозмовника. – Може далекі родичі? Тітоньки або дядечки?

– Ні, пане Бум, – юнак похитав головою, – я ретельно все перевірив. У справі було лише одне ім'я, але ви його вже знаєте, ні тітоньок, ні дядечків.

Пан Бум розчаровано зітхнув і втупився на оленячу голову прибиту до дощечки над каміном. Тінь від довгих і гострих рогів звіра тремтіла на стіні та стельових балках. Вона здавалася парою хижих лап, що намагалися дотягнутися до когось із відвідувачів таверни.

– Скажіть, – раптово спитав майбутній адвокат, – а чому він вкоротив собі віку?

– Говорили, – почав пан Бум все ще розглядаючи оленя, – що він вліз у непосильні борги, коли втратив увесь вантаж у морі.

– Але у вас, здається, є інша версія? – юнак дивився на нього з цікавістю.

Пан Бум ковтнув пива і усміхнувшись подивився на нього.

– Я, як тоді, так і зараз, думаю, що йому допомогли у його самогубстві.

– Кредитори? – з цікавістю спитав пан Гудзь.

– Скоріше за все, – задумливо відповів пан Бум, – але тепер мені здається, що це могло бути щось зовсім інше.

Він підняв кухоль і одним махом випив більше ніж наполовину.

– Як гадаєте, ваш господар міг би розповісти, чому він займався справами невдачливого торговця з Портового кварталу?

– Жодного шансу, – майбутній адвокат усміхнувся і підняв над столом свій кухоль.

– Ну і чорт з ним! – пан Бум залпом випив своє пиво і гучно поставив кухоль на стіл.

– Був би радий з вами ще посидіти, пане Бум, – юнак натягнув циліндр і шарф, – але мені час йти.

– Дякую за допомогу, пане Гудзь! – він широко усміхнувся. – Хай Бог відплатить вам за вашу доброту!

– Усього доброго, пане! – той підняв капелюха, після чого трохи хитаючись попрямував до виходу з таверни.

– Добрий хлопець, але пити не вміє зовсім, – розсміявся пан Бум.

Він встав, поправив пальто і, оглянувши краєм ока відвідувачів, зник за дверима у темряві.