Глава XX Контора Адвоката

Це була світла й тепла контора респектабельного адвоката. Ретельно відполіровані меблі з червоного дерева, темно бардові шпалери і червоно-коричневі штори на стінах мали справляти потрібне враження на клієнтів, але для пана Бума весь цей шик здавався фальшивкою.
- "Людина потворної сутності оточує себе дорогими і красивими речами", - так думав пан Бум.
На картинах, яких у приймальні було кілька, вбрані в чорні мантії судді суворо, з-під накрохмалених білих перук, поглядали на підсудних. Було тут і кілька портретів родичів господаря адвокатської контори.
    Самого господаря контори на місці не виявилося. Помічник адвоката заявив, що пан Гудз ось-ось повернеться. Спочатку, ретельно оглянувши пана Бума, а саме його одяг, молодий чоловік збирався його відшити й навіть покликати жандармів, але після того, як несподіваний гість заявив, що він із притулку  його пропустити.
    - Ніколи раніше мій зад не сидів там, де сиділи задниці шановних городян нашого міста, - сказав пан Бум, сівши в дороге шкіряне крісло.
    Юнак нічого не відповів. Він зітхнув і повернувся до паперів, що купою лежали у нього на столі.
    - То ви, мабуть, теж будете адвокатом? - запитав пан Бум, роздивляючись приймальню.
- Стану коли закінчу навчання, - відповів той, краєм ока поглядаючи на пана Бума.
    - Упевнений, що так і буде, - сказав пан Бум, розваливщшись в кріслі.
Йому явно подобалося відволікати юнака від його справ і він знову запитав:
- А чому ви обрали саме адвокатуру? Я думаю, що з вас вийшов би чудовий хірург.
- З чого ви взяли? - здивувався секретар.
- Ви так вправно орудуєте пером, ніби скальпелем. Чому ж ви пішли в адвокати?
- Це сімейна традиція.
- А, - задумливо протягнув пан Бум, - сім'я. Звичайно, проти сім'ї не попреш.
    Секретар зітхнув:
    - Вибачте, але в мене багато справ.
    - Звичайно, - перебив його пан Бум, - вибачте, більше не смію вас відволікати.
    У приймальні стало тихо. Настінний годинник мірно відбивав такт, на вулиці чулися приглушені голоси, тупіт копит і потріскування екіпажів. Пан Бум дивився на майбутнього адвоката, той захоплено, періодично опускаючи перо в чорнило, щось дряпав на папері.
    - А ким би ви стали, - запитав пан Бум, - якби вам не потрібно було дотримуватися сімейної традиції.
Хлопець припинив писати й подивився на перо.
- Адвокатом, - відповів він після хвилинного роздуму.
Запитання пана Бума дуже здивувало його, немов вперше з самого дитинства він опинився перед вибором професії.
    - Приємно бачити такого цілеспрямованого юнака.
    - Дякую, - відповів той.
Він підпер підборіддя кулаком і втупився в набридливого гостя.
    - І як вам служиться у пана Гудза?
    - Пан гудз, - почав секретар, він говорив повільно, ретельно добираючи слова, - справжній майстер. Ви скоро в цьому переконаєтеся самі.
    Двері відчинилися і на порозі з'явився господар контори. Товстий, із широким красним від морозу обличчям, він спирався на вишуканої роботи тростину. Вся одежа, починаючи від пальто і до самих чоботів були пошиті на замовлення із самих дорогого хутра та шкіри.
Пан Бум помітив, що адвокат чудово вписувався в обстановку своєї приймальні, тоді як його помічник здавався тут абсолютно чужим і недоречним.
    - До вас пан Бум, - секретар підвівся і вказав на товстуна, - з дитячого притулку пані Агати.
    - Цікаво, - адвокат ледве помітно кивнув, - прошу в мій кабінет.
    Він пройшов через усю приймальню до дверей і став всторону, пропускаючи пана Бума вперед.
    Кабінет був обставлений так само розкішно і в тих самих тонах. Посередині, навпроти вікна, стояв масивний стіл. Стіну біля дверей підпирала висока шафа, з акуратними рядами книг на полицях. Біля вікна розташовувався невеликий столик і два оббитих шкірою крісла. Біля каміна стояв сервант, за прозорими стінками якого зберігалися напої для особливо важливих клієнтів.
    - Що за справа у вас до мене, - почав пан Гудз.
Він став біля столу і схрестив на грудях руки, ніби кажучи про те, що на пана Бума тут не чекали і запрошення сісти в крісло не буде.
    - У мене кепські новини, - почав говорити пан Бум, - Тимош, хлопчик для якого ви передавали гроші, зник.
    - Зник? - перепитав адвокат злегка піднявши брови.
    - Так, - пан Бум кивнув і прочистив горло.
- Це вже не має жодного значення, - промовив господар контори. - Мені до нього немає жодної справи.
    Пан Бум подивився на адвоката. Він ніяк не очікував такого повороту подій.
    - Гадаю, на цьому все? Мій час дорого коштує.
    - Я всього лише хотів дізнатися, хто доручив вам вносити за Тимоша плату. Якщо це його родичі, то було б доречно їм повідомити про зникнення хлопчика.
-  Гадаю, пані Агата повідомила вам, що ось уже два місяці за хлопчика ніхто не здійснює жодних виплат. А це означає, що вже два місяці, як мені немає абсолютно ніякого діла ні до нього, ні до когось іншого у вашому нещасному притулку, і ніяких спільних справ у нас із вами немає.
    Він підійшов до пана Бума і вказав не нього пальцем немов дулом пістолета:
    - Якщо ви з'явилися до мене, - продовжив пан Гудз, - для того, щоб вимагати ще грошей, то я вас розчарую. Я не дам вам ані монети. Я достатньо чув про вас і ваші справи, тож ви даремно витрачаєте тут свій час.
- Звісно, - пан Бум надів капелюх і позадкував до дверей, - як скажете.
    Він вийшов із кімнати й попрямував до виходу.
    - Пане Бум? - окликнув його секретар.
    - Ваш метр сьогодні не в дусі, - пан Бум вичавив із себе посмішку.
    - Останнім часом він на взводі.
    Пан Бум поправив шарф і вийшов на вулицю. Він перейшов через дорогу і зупинився біля вітрини, де увазі покупців були представлені шкіряні рукавички, табакерки, два циліндри і тростина з дивовижною ручкою зі слонової кістки у формі кігтів льва.
    Він закурив трубку, після чого, розсунувши руки в кишені пальта, почав уважно вдивлятися у відображення вітрини, де в оранжево-жовтому світлі ліхтарного стовпа виднілося відображення адвокатської контори. Пихкаючи люлькою і поглядаючи на всі боки, він ліниво пройшовся до кінця магазину, потім повернувся і покрокував назад до вітрини.
    - Мені сьогодні щастить, - тихо пробурмотів пан Бум, проводжаючи поглядом адвоката, який вийшов із контори й сів у екіпаж.
Пан Бум витрусив тліючі частинки тютюну з люльки і попрямував прямо до контори.
    - Юначе, - ввічливо він вимовив, переступивши поріг.
Секретар встав з-за столу і підійшовши до дверей схопився за ручку:
- Вибачте, але мені було дано чіткі вказівки не впускати вас.
    - Я прекрасно вас розумію і негайно ж піду, - пан Бум зняв капелюх і винувато посміхнувся, - я прийшов до вас по допомогу. Хлопчика звати Тимош. Я прийшов до вас, щоб дізнатися, хто саме доручив вашому метру видавати гроші на його утримання.
    - І це все, що ви хотіли? - здивувався секретар.
    - Так, - він кивнув, - якби ви могли довідатися адресу, я був би вам дуже вдячний, тим паче, що для вас це не становило б особливих труднощів. Якщо все ж таки ви надумаєте мені допомогти, то ви зможете мене знайти на іншій стороні вулиці біля вітрини. Я пробуду там близько десяти хвилин.
    Секретар подивився на годинник, але нічого не сказав.
    - Але якщо ви з якоїсь причини не зможете цього зробити, - пан Бум знизав плечима, - що ж, так і бути. Обіцяю, що більше не потурбую вас.
    Секретар кивнув і прочистивши горло сказав:
    - Нічого вам не обіцяю.
    - Я буду біля вітрини, - пан Бум кивнув, одягнув капелюх і вийшов із контори.