Глава XIX Плата за Тимоша

– Пане, Бум! Шість годин! – крізь сон він почув дитячий голос за дверима. Хлопчик не без задоволення стукав у двері руками та ногою.

– Вдруге за день мені не дають виспатися, – закричав пан Бум, піднявся з ліжка та голосно сказав: – я встав! Йди геть!

За дверима почувся задоволений сміх.

Пан Бум стояв у шерстяних підштанниках на холодній підлозі та намагався запалити свічку. Його руки не слухалися, він ламав сірники об коробку. Нарешті, він запалив свічку і почав повільно одягатися.

На місто повільно наступала ніч, рідкі вуличні ліхтарі, вікна та вітрина пабів вже сяяли у темряві, з димарів валив дим.

Пан Бум одягнувся і, взявши трохи грошей, направився на кухню. Він вирішив, що чашка кави йому не завадить, тим паче що часу у нього було досить.

Він спустився на кухню й побачив Стару Діву.

– Доброго вечора, пані Агата, – він пішов до вогнища, – ви сьогодні рано вечеряєте наодинці?

– Доброго вечора, – відповіла вона, – діти мене не слухалися, вони не зробили нічого з того, що їм було сказано, за що й були позбавлені вечері.

– Звісно, – він поставив чайник на вогонь.

– Думаєте ми знайдемо Тимоша?

– Сумніваюся…

– Що, вибачте?

– Мені здається, – швидко відповів пан Бум, – що хлопчика не знайдуть.

– Я так і думала, – вона зітхнула й дивилася на тарілку.

Поведінка пані Агати була дивна. Він неодноразово бачив, як керівниця притулку карала хлопчика за найменші провини, так що він не міг подумати, що вона буде так переживати за зникнення Тимоша.

– Ви не могли цього знати, пане Бум, але за Тимоша щомісяця мені, тобто притулку, виплачувалися гроші.

– Ось як? – здивувався пан Бум.

– Гроші зовсім невеликі, – продовжувала вона, – призначалися на те, щоб про нього добре піклувалися.

– А хто саме здійснював виплату?

– Не знаю, хто був ініціатором, але гроші я отримувала щочетверга нового місяця в адвокатському бюро пана Гудза.

– Він не сказав, хто саме платить?

– Ні.

– А де знаходиться це бюро?

– За міською ратушею, між антикварною лавкою та аптекою.

Пан Бум кивнув, судячи з розташування, це було солідне бюро.

– Якщо хочете, – невимушено сказав пан Бум, – я можу відвідати пана Гудза і розповісти йому про хлопця. Врешті-решт, він втік, будучи під моєю опікою.

– Звісно, – кивнула пані Агата. – Мені зовсім не хочеться відповідати за ваш промах.

– Чудово, – різко відповів пан Бум. Він не звик слухати нападки і поспішив змінити тему. – Так за хлопчика платили з самого початку?

– Так, хіба що останні два місяці я не отримала за нього ні монетки.

– Чому? – щиро здивувався товстун.

– Це саме питання я задала пану Гудзу, – швидко відповіла вона, – але він мені так і нічого не пояснив. Сподіваюся, що він не зв’яже пропажу Тимоша із припиненням виплат, бо виглядає це саме так.

– Пані Агата, – промовив він спокійним, трохи втомленим голосом, – я впевнений, що у всьому цьому місті не знайдеться нікого, хто міг би звинуватити вас у злих намірах щодо дитини, тим більше за якісь гроші.

Вона мовчки дивилася на нього.

– Не хвилюйтеся, – він продовжив, – я розберуся.

– Звісно, пане Бум, – вона піднялась і тщательно вимила свою тарілку та прибори, – я піду до себе. Доброго вечора, пане Бум.

– Доброго вечора, пані Агата, – він ввічливо кивнув і додав, – може, Тимош ще знайдеться, він не такий поганий хлопчак.

– Може, – вона тихо відповіла і вийшла в коридор.

Пан Бум налив собі гарячої кави і, додавши трохи молока в чашку, сів за стіл біля вогнища. Новина про те, що за утримання хлопця хтось щомісяця робив виплати, здавалася перспективною.

«Навіщо відсилати дитину притулок і ще й щомісяця платити за неї?» – запитав себе пан Бум.

Як і всі ексцентричні особистості, пан Бум не міг розмірковувати сидячи на місці, він підвівся і поправив у вогнищі вугілля, почав марширувати по кімнаті. За ним по п'ятам, стрибаючи по стінах та меблях, слідувала його тінь. Він намагався згадати, як Тимош потрапив в притулок.

«Скільки ж минуло? – копався в пам'яті пан Бум. – Три роки? Ні, скоріше чотири».

Малий Тимош з'явився в притулку так само, як і всі інші діти, непомітно для всіх. Притягнув його поліцейський чи же його привели під двері притулку і просто залишили, пан Бум згадати не міг. Як і у всіх вихованців, особистих речей у Тимоша не було, так що єдиним, хто міг би щось розповісти про хлопчика, був адвокат як раз пан Гудз із адвокатської контори.

Пан Бум подумав про те, що у хлопчика десь можуть бути родичі і тоді, вони могли б йому заплатити за повернення Тимоша додому. Враховуючи той факт, що кожен місяць вони виплачували гроші, вони могли би заплатити і пану Буму, що було б справедливо. Якщо, звичайно, він зможе знайти хлопця.

Кава встигла охолонути, пан Бум вилив вміст кружки на червоне від жару вуглики і вони загрозливо  зашипіли. За вікном почувся міський годинник, пан Бум зітхнув, оглянув кухню і вирушив у свою кімнату збирати речі.