Глава XV Дилема пана Бума

У цей ранок пан Бум прокинувся раніше ніж зазвичай, коли почув незадоволений голос господині гостьового двору за дверима:

– Скільки можна спати? – вона тупанула каблуком у двері. – Так і старість проспиш.

Пан Бум відвернувся до стіни і натягнув на голову ковдру, сподіваючись, що Тітонька Марія повернеться до своїх справ і дозволить йому поспати ще хоча б одну годину.

– Ти ж не думаєш, що можеш лежати там до полудня? – знову вона голосно постукнула у двері. – Справи не чекають.

Пан Бум залаялся і згорнувшись у ковдру мов у плащ, сів на ліжку. Він одним рухом прибрав з вікон занавіски, про що відразу пошкодував яскраве – сонячне світло заповнило всю кімнату.

– Дурне сонце! – пробурчав пан Бум і закрив очі.

Він потягнувся до тумбочки де лежала його трубка і сірники.

– І не смій там палити! – знову пролунала голос з-за дверей.

– Тітко Марія! – він роздратовано встав з ліжка і зіткнувся з дверима. – У тебе що, немає інших справ?

– Як же немає, є, – зазвучав за дверима веселий голос, – і у тебе вони є, так що вставай.

Пан Бум повільно надягнув штани і черевики. Він вимився, розгладив волосся, натягнув клітчасту сорочку і стару жилетку і, узявши капелюх і пальто, вийшов з кімнати.

Окрім двох моряків у залі було порожньо. Тітонька Марія розливала каву по чашках і, помітивши пана Бума, вказала йому на столик в кутку біля вогнища. Пан Бум повісив пальто і капелюх на вішак біля столу і сів обличчям до входових дверей. Моряки про щось тихо сперечалися, певно обговорювали останні події в місті.

– Є новини про Стефана, – Тітонька Марія поставила на стіл дві чашки кави і сіла напроти пана Бума.

– Сподіваюся, добрі, – товстун витягнув із кишені пляшку з віскі й підлив трохи собі в каву.

– А про мене ти не забув? – образливо промовила Тітонька Марія.

– Так що там з Стефаном? – запитав пан Бум наливши віски в її чашку.

– Нічого особливого, – сказала вона, – він був у курільні, побив китайця, що там завідував, забрав увесь денний збір і зник.

– І це все? – здивувався пан Бум.

– А що ти чекав? – роздратовано Тітонька Марія, – його нову адресу і список справ на день?

– Не знаю, – пробурмотів пан Бум, – але щось більш корисне.

– Корисне? – Тітонька Марія подивилася йому прямо в очі. – Хочеш пораду? Займись чимось іншим, Бум, поки не стало занадто пізно. І як ти збираєшся знайти цього нещасного? По всьому місту його будеш шукати?

– Здався він мені, – пробурмотів пан Бум. Він випив кави і дивився на двері, розмірковуючи над тим, що ж тепер робити.

– Залишишся тут або підеш до приткулку? – запитала Тітонька Марія.

– Потрібно забрати своє добро, – промовив він, – а там буде видно.

– Забрати своє майно? Воно тобі дорожче за життя?

– А що зі мною станеться?

– Так ти ж ще вчора мені розповідав, що вляпався в те саме, що й Стефан. Або ти вже забув, що сталося з його улюбленим другом?

– Нічого я не забув, – різко відповів пан Бум.

– Тоді кинь цю справу, – сказала вона.

– Боюся, – зітхнув пан Бум, – що навіть якщо я кину цю справу, то вона не кине мене...

Тітонька Марія відставила свою чашку на край стола.

– Послухай, – вона промовила спокійним тоном, – сьогодні днем, ближче до вечора, з порту виходить судно. Це простий торговець, що йде в Лісабон. Капітан передо мною в боргу.

Пан Бум уважно слухав, намагаючись зрозуміти що до чого.

– Отож, – продовжила Тітокньа Марія, – він погодивася взяти тебе на борт. Зійдеш у Лісабоні або де–небудь інде, почнеш нове життя. Ти не такий вже й дурний, пару місяців і щось придумаєш. А там може і в місто можна буде повернутись, якщо захочеш.

– Вибачте, Тітонько, – перебив її пан Бум, – але я занадто сильно прив'язався до цього паршивого міста.

Вона розчаровано зітхнула:

– Ну, справа твоя. Якщо що буде потрібно, ти знаєш, де мене знайти.

Вона забрала чашки і пішла на кухню. Пан Бум підвівся, надів пальто і, зупинившись біля дверей, голосно сказав:

– Дякую за каву, я ще зайду на днях.

– Йди вже, – розгорнувся її голос, – у мене справ по вуха.

Пан Бум відчинив двері і вийшов на вулицю, де через хвилину ззаду на нього нарвався маленький Тимош. Після короткої розмови з хлопчиком він вирушив прямо до притулку. Учора вночі ця ідея здавалася йому чистим безумством, а сьогодні він прийшов до висновку, що вдень пан Ал нічого йому не зробить. Звісно, на нього могли покликати пару жандармів, наприклад тих, кого він бачив вночі на мосту, але він вирішив ризикнути. Все ж таки, він сам людина не така проста.

Йдучи вулицею, він придумав кілька історій про зникнення дітей, яких він брав під опіку. Звичайно, пані Агата не стане задавати зайвих питань, але краще бути готовим до всього. Відкинувши найбільш абсурдні, пан Бум зупинився на двох і тепер обрав, в яку з них буде легше повірити.

У одній історії нечесні сироти  пограбували його кишені й зникли невідомо куди. Ця версія була хороша своєю повсякденністю і простотою. Інша версія подій говорила, що хлопці всіх разом записалися на торгове судно матросами. Ця історія, безумовно, була красивою, але надто маловірною. Не складно здогадатися, яку саме версію пан Бум обрав.

Він запалив трубку і принявся обдумувати деталі втечі неприємних злодіїв. Скільки вони у нього вкрали? Зовсім трошки, звідки у нього взагалі гроші, якщо він все віддає на благо притулку.

Пан Бум продумав ще декілька важливих дрібниць, але в кінцевому підсумку вирішив, що хлопці просто вкрали всі його гроші, зникли в місті і з цим нічого не зробиш.

Одне йому не давало спокою. Під час розмови з Тітонькою Марією він зрозумів, де міг сховатися Стефан, і тепер не міг вирішити, чи варто йому вирушати на його пошуки. І хто взагалі сказав, що Стефан щось знає про те, чим займається пан Ал.

Після довгих суперечок пан Бум вирішив: він спробує відшукати Стефана і дізнається від нього про скрині пана Ала. Якщо ж станеться щось надзвичайне, пан Бум сьогодні ж уночі залишить місто на кораблі з капітаном–боржником Тітоньки Марії.