Глава XIV Щедрик

Скоро Тимош і Софія повернулися додому, де їх чекав ледь теплий чай з медом. Це було певним натяком на те, що вони занадто довго блукали вулицями. Якби вони прийшли вчасно, їх чекав би гарячий чай. Сама господиня будинку відпочивала у своїй кімнаті наверху. Діти, узявши чашки, сіли на підлогу перед вогнищем.

– Як тепло, – тихо, майже шепотом сказав Тимош. Він раптом гучно чхнув і розлив чай по підлозі.

– Будь здоровий, – посміхнулася Софія. Вона піднялася і пройшла до серванту. – Вибач, я аж забула, що ми тебе замаскували.

– Я і сам забув, – він засміявся і став витирати щоки рукавом сорочки.

– Зараз! –Софія витягнула з шухляди рушник, змочила його водою з чайника і вручила Тимошу.

Тимош ретельно витер обличчя і повернув потемнілий рушник Софії.

– Так що він тобі сказав? – серйозним тоном сказала Софія, сідаючи напроти Тимоша.

 – Сказав, щоб я не повертався в притулок і тікав з міста, – він подивився на неї і додав, – і ще, що інші хлопці вирушили кудись потягом.

 – Все через те, що зробив той другий дорослий?

– Так, – Тимош кивнув, – він сказав, що сам ледь втік від пана Ала і що той найняв жандармів, щоб нас розшукати.

– Нас, – невпевнено перепитала Софія, – це тебе і мене?

– Ні, – Тимош намагався її заспокоїти, – це мене, пана Бума та інших дітей.

– Але якщо він сказав правду, – з тривогою сказала Софія, – і твої друзі вирушили потягом, то залишаєтеся тільки ти і пан Бум.

– Так, якщо він сказав правду, – Тимош пробурмотів.

– Ти віриш йому? – запитала Софія.

– Вірю, – Тимош кивнув, – він міг би схопити мене і притягнути назад до притулку або ж здати жандармам.

Софія нахмурила лоба і дивилася на вогонь.

– Замість цього, – продовжив Тимош, – пан Бум попередив мене і порадив тікати з міста.

 – Виходить…, – Софія вагаючись згадала відповідне слово, – він добрий і йому можна довіряти?

 – Ну, – Тимош задумався, – не такий він і добрий, але він точно кращий за пана Ала.

 – Швидше б вже вечір, щоб розповісти усе бабусі, – зітхнула Софія. Потім вона подивилася на Тимоша і промовила шепотом: – Ти ж не втечеш від нас через те, що сказав пан Бум?

Тимош зітхнув, нахилив голову і дивився на чашку. Незважаючи на те, що він провів в домі Софії всього лише один день, він дуже прив'язався до всіх його мешканців. І думка про те, що йому, можливо, доведеться залишити Сильвію та Софію, лякала його. Але він ніяк не міг  викинути з голови слова пана Бума: «Я раджу тобі втекти подалі від міста».

 – Обіцяй, що не втечеш, поки ми не поговоримо з бабусею, – сказала Софія найсерйознішим тоном.

 – Я обіцяю, – усміхнувся Тимош і кивнув.

– Тим паче, – продовжила дівчинка, – ми все ще не знаємо, хто на фотографії.

 – Сподіваюся, що ми встигнемо все розгадати.

– Боїшся, що пан Ал знайде тебе? – Софія сказала тихо, ніби хтось міг почути їхню розмову.

 – Цей пан Ал, – Тимош відповів шепотом, – він дуже страшний.

– Так, – Софія подивилася в вогонь, – він вбив поліцейського.

 – Справа не тільки в тому, що він вбив поліцейського, – швидко сказав Тимош і нахмурився, – в ньому самому є щось страшне.

Софія з тривогою подивилася на хлопця. Усвідомивши, в якому небезпеці знаходиться її друг, вона серйозно злякалася за його життя.

– Тимош, – вона прошептала, – він не знайде тебе тут.

 – Не знаю, – Тимош відповів тихо.

– У нас з бабусею тут багато друзів, – продовжила Софія, – будь-хто з них згодиться сховати тебе.

 – Але я ж не можу постійно ховатися, – відповів він, наче звертаючись до самого себе.

– А тобі і не доведеться, – весело відповіла дівчинка, – отпобачиш, скоро ти будеш жити, як звичайний хлопчик.

– Сподіваюся, – ледь чутно промовив Тимош. Він дивився на вогонь.

З неба падали сніжинки і перехожі на вулиці поспішали до своїх домівок.

– Ти знаєш різдвяні пісеньки? – раптом запитала дівчинка.

– Знаю, – відповів Тимош, – мені дуже подобається одна, ми її часто співали в притулку на Різдво. Називається «Щедрик».

 – Це ж моя улюблена! – зауважила Софія.

– І моя, – Тимош подивився на неї і посміхнувся.

– Тоді підспівуй, – сказала Софія і тихенько почала співати.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару, -

Там овечки покотилися,

А ягнички народились…