Глава XIII Рибна лавка пана Германа

На площі було досить багато людей. Звичайний буденний день, вівторок, і люди неспішно займалися своїми звичайними справами. Біля пристані працювали моряки. Тяжкі коні тягли величезні візки з бочками і грудами скринь та ящиків. Робітники порту з кирками і важкими молотками били по замерзлій грязі та льоду на тротуарах, щедро обливаючи грязьми та льодовою крихтою тих, хто ходив поряд.

Діти, під несхвальними поглядами дорослих, трималися за рами екіпажів і мчалися вздовж вулиці. Візники лаялися та розсипалися прокльонами із усіма, хто ставав на дорозі та затримував їх.

Тимош та Софія бігли навмання по площі. Тимош старався не відставати від дівчинки, але він постійно обертав голову навколо. Після постійного нагляду в притулку хлопчик нарешті потрапив в таке яскраве, повне життя і кольорів місце. Різнобарвні вивіски магазинів, прикрашені до Різдва вітрини лавок і широкі вікна таверн надавали площі святковий вигляд.

Він зупинився перед однією з численних лавок. Теплий аромат свіжозапеченого хліба змусив його зажмурити очі і вдихаючи носом запахи він віддавався цьому моменту. На мить він зовсім забув про Софію та все навколо.

– Ось ти де, – вона дивилася на нього, – я вже думала, що ти загубився.

– Вибач, – Тимош відповів. – Я просто відволікся, тут так смачно пахне.

– Ходімо, – Софія засміялася і, схопивши його за рукав, відтащила від вітрини, – завітаємо щось, коли будемо повертатися.

Вони повільно рушили до рибної лавки. Тимош повернувся, щоб ще раз поглянути на вітрину пекарні, і вдарився обличчям в спину перехожого.

– Хей! – чувся знайомий голос, – задумав мене обікрасти, пацюк малий?

– Вибачте, пане, – Тимош зробив крок назад, – це було випадково.

– Дідько! – товстун схопив хлопчика за комір пальто. – Це ж німий Тимош власною первоною!

– Пане Бум? – наляканим шепотом відповів хлопчик.

– Не бійся, хлопче, – товстун ще сильніше ухватив його за комір пальто, – я тобі нічого не зроблю.

Пан Бум штовхав його перед собою. Доходячи до рибної лавки, Тимош побачив Софію, яка налякано дивилася на нього. Тимош зробив їй знак залишитися на місці, він не хотів залучати її в свої неприємності ще більше. Пан Бум завів його за магазин і спокійним голосом сказав:

– Не знаю, чи мав ти намір повертатися до приюту, але краще тримайся подалі від цього місця.

Тимош намагався вирватися, але пан Бум тримав його за комір пальто.

– Заспокойся ж ти, дурбечало! В нас з тобою неприємності! Зрозумів?

Тимош покірно кивнув і подивився на пана Бума.

– Тобі краще втікати з міста, хлопче, і якнайдалі відсюди, – товстун відпустив його пальто і додав, – інші вже далеко, і пан Ал їх не знайде... сподіваюся.

– Далеко? – недовірливо запитав Тимош, – Де це?

– Звідки я знаю? – роздратовано відповів пан Бум. – Я відправив їх поїздом з міста.

– А може ви вбили їх? – Тимош дивився йому прямо в очі. – Звідки мені знати?

– Так я хоч і зараз можу тобі скрутити шию і ніхто не помітить, і віриш ти мені чи ні, мені цілком байдуже,– пан Бум з почуттям плюнув у брудний сніг.

Тимош знову кивнув і вглядався в стіну поруч із товстяком.

– Якщо ти замислив звертатися до поліції, – пан Бум посміхнувся, – у чому я сумніваюсь, то поспішаю тебе обрадувати, що жандарми теж працюють на пана Ала.

– Я взагалі не збирався, – пробурмотів хлопчик, – ну і хто мені повірить.

– Правильно, – погодився пан Бум. – Але все-таки, краще не потрапляй поліції на очі. – Він подивився навколо і, переконавшись, що нікого поруч немає, продовжив: – Ми вчора ледве вилізли з цього болота, ще трошки і пан Ал з його шавками просто загнали б нас в кут, а там – все.

Тимош здивовано дивився на пана Бума.

– Ну ти і дурень, малий! – раптово розлючився товстяк. – Якби ти не втік, то зараз був би далеко разом із іншими, а тепер вибирайся сам, як вмієш.

– А що ви будете робити, пане Бум?

– А що мені ще залишається робити? Відправлюся на бал, – пан Бум усміхнувся і пішов геть.

Тимош вийшов на вулицю і до нього одразу підбігла Софія.

– Ти в порядку? – вона запитала налякано. – Це ж був один із тих дорослих?

– Так, – він кивнув, – це був пан Бум, він хотів попередити мене... тільки і всього.

– Треба буде розповісти все бабусі, – Софія глибоко зітхнула і додала, – а зараз ходімо вже до пана Германа.

В лавці було прохолодно і пахло рибою. Над прилавком, на широкій темно-коричневій дошці з візерунками по краях, висів величезний сом з розкритим ротом і піднятим угору хвостом. Зі стелі на товстому канаті  висіло колесо із запаленими свічками по кругу.
Стіну справа від прилавка прикрашала рибальська сітка, на якій сохла риба. На стіні за прилавком в затемненій місцями золотавій рамці висіла картина. На ній зображено сцену з нічного кошмару будь-якого справжнього моряка: морське чудовисько, обхоплюючи корабель могутніми щупальцями, тягло його на дно, ніс корабля вже ховався під водою і моряки з останніх сил ціплялися за мачти і канати в надії врятуватися.