Глава XI Домівка Софії

Софія часто блукала містом ночами. Вона одягала хлоп'яче пальто й капелюх, набивала кишені печивом і, прихопивши улюблену книжку казок й флягу з молоком і кілька тонких свічок, вирушала прямісінько до свого старого будинку на Фабричній вулиці. Вона колись тут жила з батьками, доки велика пожежа на фабриці не забрала у неї батьків.
Пробравшись до будинку крізь крихітне підвальне віконце, Софія піднімалася у свою кімнату і, зручно умістившись на підвіконні, читала казки, їла печиво й запивала його холодним молоко. Тобто, вона робила все те, що зазвичай роблять діти у себе вдома. Згадуючи маму й тата, вона часто плакала. Пережити втрату їй допомогла її бабуся і з часом дівчинка вирушала в подорож на Фабричну вулицю до покинутої домівки все рідше. Сільвія, як звали бабусю Софії, відверто не схвалювала подібні витівки онуки. Вона була дуже доброю і чуйною жінкою і намагалася не переборщити із вихованням, але щоразу за нічні прогулянки до старого будинку дівчинці серйозно діставалося.
    - Софія! Дурне дівчисько! - зазвичай говорила Сільвія, - скільки разів тобі казати, щоб ти не вешталася вночі вулицями!
    І Софія незмінно обіцяла, що більше не повернеться до старого будинку, а Сільвія незмінно вдавала, що вірить онуці. Так вони й жили у своєму двоповерховому будиночку на площі в Портовому кварталі.
Коли Тимош і Софія дісталися її будинку,  годинник на башті пробив без чверті на другу. Її бабуся часто працювала до пізньої ночі й зазвичай поверталася близько другої, тож, якби діти хоч трішки затрималися вони потрапили б прямо їй до рук і хто знає, чим би тоді закінчилася ця історія.
У будинку Софія насамперед запалила свічку і попрямувала до комори, де, трохи повозившись, вона роздобула шматок сиру і хліба.
    - Твоя вечеря, - вона вручила Тимошу їжу і, стягнувши з софи вовняне покривало, пройшла до сходів у глибині кімнати.
    - Вибач, - сказала вона, піднімаючись сходами, - але тобі доведеться спати на горищі. Не хочу лякати бабусю.
    - Нічого, - сказав Тимош, - у притулку я часто спав під дахом.
    - Добре, - вона посміхнулася і віддала йому ковдру.
    Софія провела Тимоша на горище. Вона залишила йому одну свічку і спустилася вниз. Він підійшов до невеликого віконця і, поставивши свічку на підвіконня, розстелив ковдру на підлозі. Після чого розпочав свою пізню вечерю. Десь поруч пискнула миша і Тимош акуратно кинув шматочок сиру в бік вусатого прохача. Розібравшись із вечерею, він закутався в ковдру з головою і швидко заснув у своєму безпечному лігві.
    Тимошу завжди снилися барвисті сни, але цього разу після всього пережитого цієї ночі, йому наснився кошмар. Йому снилося, що він біжить довгим мостом, а за ним, бризкаючи слиною і клацаючи гострими блідо-жовтими іклами, женеться пан Ал. Як Тимош не старався, він не міг утекти. У той момент, коли пан Ал майже наздогнав його на підвіконні голосно пискнуло мишеня. Міст і пан Ал зникли. Відігнавши від хлопчика погані сни, звірятко повернулося до своїх важливих мишачих справ, а саме до поглинання крихт черствого хліба та сиру. Тимош же спокійно спав і набирався сил для нового дня.

    - Софія! Дурна дівчинка! - пролунав грізний голос.
Тимош вибрався з під ковдри і озернувся. З вікна і щілин у черепиці лилися тонкі полоси яскравого сонячного світла.
- Скільки тобі казати, щоб ти не вешталася вночі вулицею сама! - владний голос почувся голосніше.
- По-перше, я не вешталася, а ходила додому, - почувся голос Софії, - по-друге, я була не сама!
- Нічого тобі там робити, - почав голос, - і що значить не одна?
За хвилину Софія влетіла на горище і за руку потягла Тимоша вниз.
- Ходімо! - весело сказала вона. - Познайомлю тебе з бабусею!
- А то й значить, що не одна, - вони спустилися і Софія схопила Тимоша за плечі й поставила перед собою, - знайомся, це Тимош і він потрапив у біду!
Сільвія втупилася на хлопця зверху вниз своїми розумними світлими очима.
- Приємно познайомитися, пані, - тихо пробурмотів Тимош.
- Сільвія, - вона машинально поправила волосся, - дуже приємно.
Тимош розгубився і сказав перше слово, що підвернулося йому:
- Дякую, пані.
- Софія! Чому ти відразу не сказала, що в нас гості? - господиня будинку розсміялася і підморгнула хлопчикові, вказавши йому на стілець.
Поки дівчинка возилася з тарілками Сільвія підійшла до Тимоша:
- За столом заведено знімати верхній одяг.
- Вибачте, - він зняв пальто, - я не подумав.
- Нічого, - вона повісила його пальто на гачок біля вхідних дверей. - То що за напасть із тобою трапилася? Ти загубився?
Софія вже збиралася щось сказати, як бабуся перебила її:
- Хоча, ні, всі розмови потім.
Вона дістала з комори хліб і горщик зі смаженою курятиною і картоплею. Відправивши горщик у вогнище, вона стала повільно й акуратно різати хліб, наспівуючи веселу пісеньку.
Софія розклала навпроти кожного стільця тарілки, виделки і ножі. Схопивши одну тарілку, дівчинка тоном циркового артиста заявила:
- А зараз на ваших очах станеться неможливе!
- Неможливе для тебе, - суворо сказала Сільвія дивлячись на онуку, - це сісти за стіл без фокусів і нічого не розбити.
Софія підкинула тарілку високо до стелі і, покружлявши на місці, спритно схопила її однією рукою. Після чого, горда за вдало виконаний трюк, вона поставила тарілку на стіл.
- Браво! - Сільвія і Тимош голосно зааплодували на що дівчинка відповіла скромним поклоном.
- Ти любиш курку, Тимоше? - запитала господиня дому, підставляючи гарячому вогнищу інший бік горщика з курятиною.
- Дуже люблю, - він ковтнув слину і додав, - щоправда, я не пам'ятаю, коли їв її востаннє.
Софія спантеличено подивилася на бабусю.
- Здається, це було на минуле Різдво, - додав Тимош.
- Бабуся готує чудову курку! - С офія плюхнулася на стілець навпроти Тимоша.
- О, спасибі люба, - Сільвія погладила її золотисте волосся, - раніше я завжди готувала кроликів, але тепер замість кроликів я готую курку і рибу.
- Раніше, - почала роз'яснювати Софія, - це до того, як у цьому будинку з'явилася я.
- Це дівчисько влаштувало грандіозний скандал, коли я приготувала на обід тушковане м'ясо кролика, - Сільвія закотила очі й усміхнулася.
- Звичайно! Хіба можна їх їсти? - обурювалася Софія. - Вони ж такі беззахисні!
- Погляньте! Вона знову за своє! - Сільвія склала руки на грудях. - Скажи, радість моя, що ти їстимеш, якщо не буде курки?
- Рибу!
- А якщо в нас не буде риби?
- Картоплю!
- Ага! А якщо не буде картоплі, курятини та риби, але буде м'ясо кролика?
- Тоді нічого не буду! - Софія встала з-за столу і тупнула ногою.
- Уперте дівчисько! Уся в матір!
- І пишаюся цим!
- Відведи краще Тимоша у ванну! Умийтеся і гарненько вимийте руки!
Коли діти повернулися, в кімнаті було тепло й пахло смачною їжею, а на столі красувався горщик, від якого сильно валив пар. Тимоша дуже повеселила перепалка Софія з бабусею, що він навіть забув про свої нічні пригоди.
Діти розсілися за столом, Сільвія воркувати над горщиком.
- Ба, а коли ти повернулася? - запитала Софія і серйозно подивилася на неї.
- Близько третьої, люба, - господиня почала розкладати м'ясо і картоплю по тарілках. - У місті творилася якась дивина. Жандарми кілька разів зупиняли й оглядали мій екіпаж. Ось я і затрималася.
Тимош і Софія переглянулися і втупилися на неї.
- Їжте, поки гаряче, - вона похмуро подивилася на них.
У Тимоша виявився завидний апетит. За лічені хвилини він розібрався з м'ясом і Сільвія поклала йому в тарілку соковиту курячу ніжку. 
- Тільки не забувай про картоплю, - вона посміхнулася хлопчикові і той помітно почервонів.
- Вибачте, - сказав він, проковтнувши черговий шматок м'яса, - я в житті не їв нічого смачнішого.
- Спасибі, - вона розсміялася, - але ти й пожити ще не встиг. Скільки тобі років?
- Десять чи одинадцять, - невпевнено сказав Тимош.
- Вибач, - вона зніяковіла, - Усі питання після.
- Мені майже дванадцять, - гордо заявила Софія.
Сільвія встала з-за столу і пройшла до каміна. Вона взяла кочергу і, поправляючи у вогнищі вугілля, дивилася на хлопця. Їй здавалося, що вона вже бачила хлопчика раніше. Щось знайоме було в рисах його рисах. 
Тимош справлявся з картоплею так само швидко, як і з курятиною. Софія ж сиділа й ліниво колупалася виделкою в тарілці. Історія бабусі про жандармів і метушню в місті насторожили її. 
- Софія! Доки не доїси, ти нікуди не підеш.
- А я нікуди й не збираюся, - ображено пробурмотіла та і почала їсти.
Важкі фіолетово-сірі хмари закрили сонце, і на вулиці стало темно, як при настанні сутінків. Сільвія виглянула у вікно і з досадою в голосі сказала:
- Шкода. Стояла така прекрасна погода.
Вона повернулася до вогнища і підкинула у вогонь дрова. Полум'я затріпотіло і, обійнявши здобич вогняними пелюстками, відгукнулось задоволенним шепотом.
Тим часом Софія, скориставшись тим, що бабуся копошилася біля каміна, стягнула зі столу шматок курки. Вона загорнула м'ясо в хустинку і сховала його під столом.
- Для мого песика, - вона тихо прошепотіла Тимошу.
Він усміхнувся і подивився на Сільвію. Та, поправивши вугілля у вогнищі, сіла в красиве, темно-бордове з різьбленими орнаментами на ручках і спинці крісло.
Тимош озирнувся на всі боки. Уся кімната, а вона слугувала і їдальнею, і кухнею, була ретельно прибрана. На вікнах висіли мереживні фіранки з орнаментами польових квітів. На підвіконні не було жодної пилинки, з кожного боку вікна, штовхаючи один одного, тулилися глиняні горщики. У центрі, під масивною балкою, висів світильник із шістьма свічками. На мотузці, простягнутій від віконця до полиці над каміном, були розвішані акуратні зв'язки сухих трав. Тарілки і чашки гордовито визирали з коричневого серванта. На ньому ж умістилися різнокольорові склянки і великі горщики.
У кожній дрібниці, чи то кухонне начиння, чи то розставлені на полицях книжки, відчувалася турботлива рука Сільвії та енергія Софія. Тут панував особливий затишок і оранжево-червоне полум'я вогнища наповнювало кімнату магією.