Глава X Тітонька Марія

Пан Бум повільно брів площею до гостинного двору. Це була стара триповерхова будівля, що ділила кут площі з таверною і рибною крамницею. Старі й пожовклі рекламні плакати та оголошення на обшарпаних стінах з червоної цегли. Над входом гойдалася дерев'яна вивіска з ліжком.
На другому і третьому поверсі було по три кімнати. На першому ж розташовувалася кухня і невелика зала, заставлена кількома столами, в дальній стіні у половину людського зросту вогнище. Також тут розташовувалася і кімната господині, яку постояльці та інші обивателі Портового кварталу називали Тітонька Марія.
На вигляд їй було не більше шістдесяти, але при цьому її енергії міг позаздрити будь-який роботяга з кварталу. Вона була людиною непростою з далеко не ангельським характером. Нерідко Тітонька Марія проганяла настирливих і галасливих гостей наставивши на них, для більшої переконливості, стародавню, як і стіни її будинку рушницю. І вона не раз пускала її в хід.
Її рибний суп славився на все місто. Готувала вона його тільки в особливих випадках і тільки для особливих гостей. Бувало, що іноді вона, з якихось відомих тільки їй причин, замикалася і довго просиджувала у своїй кімнаті. Голодним постояльцям у такі вечори доводилося задовольнятися дешевою вуличною куховарнею. До своїх обов'язків Тітонька Марія, як нічого не бувало, поверталася наступного дня.
Колись серед постояльців ходили чутки, що стара займається якимись відьомськими штучками. Вони з'явилися після того, як хтось із гостей, набравшись сміливості, підглянув за нею крізь щілини у дверях. Судячи з його слів, то вона танцювала і співала серед свічок, що горіли блакитним полум'ям. Насправді ж, Тітонька Марія, всього-на-всього, варила напій, склянку котрого міг випити далеко не кожен чолов'яга.
Але, з часом, постояльці залишали гостинний двір Тітоньки Марії, забираючи з собою дурні чутки і домисли. Зрозуміло одне: Тітонька Марія здає кімнати, іноді готує смачнючий на всьому білому світі рибний суп, і за весь час ні з ким із її гостей не сталося нічого поганого. Принаймні, під дахом її  гостинного двору. 
    Іншим разом мпан Бум добряче б подумав, перш ніж з'явиться на порозі Тітоньки Марії о третій годині ночі, але зараз він уже надто втомився, щоб блукати околицею в пошуках нічлігу в когось зі своїх старих знайомих або подільників. А якщо врахувати, що в місті все ще можуть блукати нишпорки пана Ала, обирати не доводилося.
Він постукав у двері, не сильно і не слабко, але достатньо, щоб господиня його почула. За хвилину він постукав знову, але будинок, як і добра половина жителів міста, спав.    
    - Якщо ти думаєш, що я мерзнутиму на вулиці, - забурчав пан  Бум, - ти дуже помиляєшся.
    Щойно він підніс руку, щоб знову постукати, як зі скреготом відсунулися дверцята крихітного віконця врізаного в двері.
- Хто це тут у нас? - бадьорим голосом запитала господиня.
    - Це я, - пан Бум зняв капелюх і ліниво вклонився.
    - А, - протяжно сказала стара, вона наморщила лоб і додала, - бачу тебе, заходь.
    Двері відчинилися і пана Бума обдало теплом. У залі горіло кілька свічок. У вогнищі весело звивався вогонь, облизуючи великий чорний кавник на рожні. Серед запаху свічок і палаючої деревини пан Бум вловив нотки вареної картоплі та смаженої риби.
    - Ну, сідай, - сказала Тітонька Марія та вказала на низьке крісло біля вогнища після чого зникла в дверях кухні.
    Пан Бум зняв рукавички й пальто. Він довго не міг збагнути, куди подівся шарф, доки не згадав, що в метушні викинув його разом із ліхтарем на коліях. Він склав речі й кинув їх на стілець.
    За кілька хвилин Тітонька Марія повернулася. В одній руці вона несла скибку хліба і глибоку тарілку, від якої піднімалася пара, а в іншій - два високі кухлі та глечик із пивом.
    - Як би не хотілося відправити тебе кудись під три чорти, та шкода, - вона поставила перед ним тарілку і розлила ель по кухлях. - Старію, мабуть...
- Дуже вдячний, - відпоів пан Бум.
    - Ну, чого сидиш? Їж, давай, та розповідай із чим прийшов.
    Пан Бум жадібно накинувся на суп і за якихось дві хвилини він повністю розправився із запізнілою вечерею.
    - Ох і темні справи ж, Тітонько Марія, - він відсунув тарілку і відкинувся на спинку крісла. - Схоже, вліз я куди не слід було і при тому по самі вуха.
    - Тобі це не вперше, - усміхнулася господиня і стукнувши кухлем об кухоль пана Бума, зробила кілька глибоких ковтків.
- Так, - задумливо промовив пан Бум, - але цього разу все набагато серйозніше.
    Він подивився на кухоль і трохи відпивши сказав:
    - Зв'язався з поганою компанією і, здається, вилізе мені це боком.
    - Скільки разів я тобі казала, зав'язуй зі своїми жартами, - вона стукнула кухлем по столу. - То чого ти від мене хочеш?
    - Нічого особливого, - почав пан Бум. - Притримати за мною кімнату і дещо дізнатися.
    - Усі справи завтра, - вона встала і попрямувала до сходів.
    Пан Бум піднявся слідом за господинею на третій поверх.
    - Переночуєш тут, - Тітонька Марія зупинилася наприкінці довгого вузького коридору і вказала лампою на двері з вицвілою від часу фарбою. - Заходь уже.
    Це була крихітна кімнатка. Біля вікна тулився маленький стіл, замість стільця в кутку валялося барильце. Масивне дерев'яне ліжко було акуратно застелене. Навпроти ліжка стояла стара шафа з полицями для книг і речей.
    - Тут давненько ніхто не бував - сказала Тітонька Марія й провела пальцями по столу, залишиш довгі борозни у пилюці.
    Вона поставила свічник на стіл і покрокувала до дверей.
    - Тітонько Марія, - звернувся до неї пан Бум.
    - Що ще?
    - А ви випадково не чули про Стефана та Ореста? Вони працювали на вантажній станції.
    - А яке тобі діло до них? - вона подивилася на його відображення у вікні.
    - Так, мені здається, вони вляпалися в те саме, у що і я, - пан Бум серйозно подивився на неї і криво посміхнувся.
    Тітонька Марія спиною притулилася до дверей і спантеличено зітхнула:
    - Ніякого Ореста я знати не знаю, але от Стефана я бачила.
    - Коли? - здивовано запитав пан Бум.
    - Приплевся минулої ночі.
    Пан Бум ошелешено дивився на неї. Він ніяк не очікував, що піде стопами ще одного бідолахи, який мав нещастя зв'язатися з паном Алом. Він припускав, що деякі чутки мали дійти до вух Тітоньки Марії, але що в її дверях з'явиться сам Стефан, він і не сподівався.
    - Так він тут? - прошепотів пан Бум. - Стефан тут?
    - Він був тут, - різко відповіла Тітонька Марія.
    - А чого він хотів?
    - Хотів, щоб я допомогла йому сховатися, - вона серйозно подивилася на нього. - Сховатися, а потім забратися з цього міста. Дивакуватий він був, усе тараторив про бісовщину якусь.
    Пан Бум пильно дивився на неї і тим же пошепки запитав:
    - А про свого дружка він нічого не розповідав?
    - Розповів, - вона глибоко зітхнула і примружила очі, - сказав, що Орест залишився там.
    - Там? - повторив пан Бум. - Там, це де?
    - Провалитися мені, якщо я знаю! - розлютилася стара. - Завтра запитаєш у нього сам.
    Вона вийшла в коридор і зачиняючи двері додала:
    - Я надішлю йому звісточку, що б заглянув сюди. Якщо він, звісно, нікуди не зник.    
    Вона тихо зачинила двері. Пан Бум сидів і слухав, як вона повільно спускається сходами, доки, нарешті, в будинку не стало тихо аж до переляку. У кутку віконця, у чорній від пилу павутині колихалося кілька засохлих мух. З кожним поривом вітру їхні тіні пускалися в божевільний танок. Пан Бум задув свічку і підійшов до вікна. Замість його відображення на нього дивилися холодні й темні вулиці міста.