Глава IX Повернення в місто пана Бума

Пан Бум сидів на землі, втупившись кудись у далечінь. Залишившись сам на сам, він на свій подив помітив, що відчув не тривогу, а полегшення. Спочатку втік Тимош, тепер у паровозному диму розчинилися інші діти.
    - Щось загубив, друже? - почувся приємний молодий голос.
    Він обернувся і побачив перед собою здорованя. На вигляд йому було двадцять п'ять - тридцять. Судячи з брудних рук, штанів із грубої тканини і широких плечей, здоровань підробляв вантажником.
    - Втратив щось?
    - Та ось, що заробив, те й загубив десь, - понуро пробурмотів пан Бум. Він встав, обтрусив із пальта чорну, просочену мазутом землю і дістав люльку. - Задарма спину надривав, - він скривився і почав набивати тютюном люльку, - навіть боюся уявити, що мені влаштує моя вдома. 
    - Уявляю, - усміхнувся хлопець і, поплескавши величезними долонями по кишенях, дістав коробочку сірників і кинув пану Буму.
    Солодкий аромат тютюну змішався в повітрі із запахом смоли, горілого дерева та свіжої деревини. Пан Бум з жадібністю втягнув дим і простягнув здорованеві флягу.
    - Егей! Так тобі й жалітися? - сказав хлопчина і, відпивши трохи, повернув флягу, - до біса гарна штука! Усі наші вже з півгодини, як засідають у таверні, пропивають свої грошики.
    - А на що вони ще потрібні? - усміхнувся пан Бум.
    - Точно! - кивнув той. - Грошей я тобі, друже, звісно, не дам, але якщо хочеш, можу підкинути тебе в місто. У мене тут віз. - Ти я бачу, ноги ледве переставляєш, - усміхнувся здоровань.
    - Чому б ні, гарний вечір для такої прогулянки - відповів пан Бум.
    Вони пройшли вздовж колій і скоро праворуч з'явилися масивні дерев'яні ворота.
    - Відкрий ворота, а я підведу коня, - сказав хлопець і зайшов у невеликий сарай.
    Трохи повозившись із залізним затвором, пан Бум відімкнув ворота і вийшов на вулицю. Скоро з'явився здоровань, який вів під вуздечку коричневого, з білою цяткою на лобі, коня.
    - Це Лорд, - він скуйовдив, а потім ласкаво розправив чорну гриву, - коняка сильний та спокійний і швидко доставить нас додому.
    - Чудово, - щиро промовив пан Бум.
    - І справді, чудово - той усміхнувся.
Хлопець почухав коня за вушком. У його жестах пан Бум помітив справжні ласку й турботу. Незабаром хлопчина підвів коня до воза, що стояв біля стіни, трохи осторонь. Він пригостив коня яблуком й акуратно запряг його.
    Вони розсілися на лавці і віз повільно затріщав бруківкою до річки.
    - Підкину тебе до Портового кварталу, - почав хлопець.
    - Мені якраз у той бік, - втомлено промовив пан Бум, зручніше кутаючись у пальто.
    Здоровань кивнув і посміхнувся. Йому подобався пан Бум. У ньому він бачив бідолаху, якому просто не пощастило. Ще він був радий компанії та можливості поговорити дорогою додому.
    - Я недавно в місті, - почав розмову здоровань, - можна сказати проїздом.
    - А звідки ти? - чемно запитав пан Бум.
    - З малого хутора, що на північь від міста.
- Проїздом значить? Багато хто так каже спочатку. А потім і самі не помічають, як залишаються в місті назавжди, - сказав пан Бум. Він постукав трубкою об борт воза, витрусив обвуглені крупинки тютюну й набив її знову. 
    - Гробити себе за копійки? - розсміявся хлопець. - Е ні, коли трішки потеплішає, вирушу далі на захід.
    - Ммм, - задумливо протягнув пан Бум.
    - Я взагалі-то тесляр, - продовжував той. - А теслярювати мені тут ніхто не дає, от і доводиться гнути спину на станції.
    - Як так? - здивувався пан Бум і втупився на хлопця. - Хіба в порту роботи немає?
    - А ось так. Крім місцевих майстрів, які й отримують замовлення від важливих персон, у місті повно корабельних теслярів. Тож новачкові непереливки доводиться, - з досадою промовив хлпець. - Можна, звісно, кому вікна підправити, кому двері. Але хіба так заробиш? Не те, що на оплату кімнати, на їжу ледве вистачає.
    - А що ж ти робитимеш на заході?
    - О! - підбадьорився той. - Там на верфях повно роботи з деревом.
    - Гарне місце для тесляра, - зауважив пан Бум.
    - Для чудового тесляра! - весело хлопець.
    Пан Бум щільніше закутався в пальто і голосно позіхнув.
    - То ти замість Стефана та Ореста? - той із цікавістю подивився на пана Бума.
    - Степана та Ореста?
    - Так, - кивнув візник, - вони вчора не вийшли на роботу, а в нас із цим суворо. Якщо пропадеш, нікого не попередивши, то прощайся з роботою. 
    - І вони нікому й нічого?
    - Так, - хлопець кивнув, - і нам довелося горбатитися за них.
    - Ну, - почав пан Бум, - за це вони повинні вам гарненько проставитися.
    - Проставитися? - тесля скривив рот у негарній усмішці, - я сумніваюся, що вони хоч раз у житті не те, що проставилися, а слова доброго комусь сказали.    
    - Неприємні люди... - погодився пан Бум.
    - Та вони справжнісінькі злодії, - продовжував обурюватися хлопець. - Вони не раз у таверні хвалилися своїми справами.
    - І ніхто не знає куди вони поділися?
    - Ні, та всім і наплювати, але знаючи їх, можна твердо заявити, що справа ця погана.
    - Ясно.
    - Тиждень тому нам довелося серйозно повозитися, - почав хлопець. - Зазвичай ми носимося з ящиками, діжками і мішками. А того разу нам попалося кілька скринь.
    Пан Бум із цікавістю подивився на візника.
    - Дубові й дуже важкі, оббиті залізними поясами. Першокласна робота, - продовжував той. - Сам начальник станції стежив, щоб би носилися з ними, як із немовлятами, а він зазвичай не висовується зі свого теплого кабінету.
    - І що? - запитав пан Бум, - що було в скринях?
    - Чорт його знає, - відповів хлопець. - Під'їхав на екіпажі, з нього вийшов якийсь дивак і забрав скрині.
    - А який вигляд мав той дивак?
    - Так, як усі, - насупив чоло хлопець, - тільки надто балакучий, та... манерний...
    - Балакучий та манерний... - задумливо повторив пан Бум.
    - Так, - кивнув хлопець. - Так от, після роботи, в таверні Стефан та Орест сперечатися, що це там таке важке і важливе в скринях. Один усе твердив, що там гроші й коштовності. Мовляв у нього чуття і воно його жодного разу не підводило. Стефан же просто віджартовувався, що там жіночі капелюшки й сукні.
    - Ну і? - нетерпляче запитав пан Бум. - Що сталося?
    - А сталося так, - хлопець усміхнувся пану Буму, наче розповідає, де закопано скарб, - що в ніч перед їхньою пропажею до нас потрапило ще кілька таких скринь. І знову начальство стерегло їх від нас, як пастух овець стереже.
    - Думаєш, вони вирішили вкрасти їх?
    - Та... звичайно, - хлопець кивнув. - У таких хлопців як вони завжди щось на думці. Гадаю, вони або їхні дружки вистежили екіпаж, а далі лише два варіанти: або їхня витівка вдалася, і зараз вони на повну бенкетують, або ж десь ховаються.
    Трохи помовчавши він додав:
    - Особисто я більше схиляюся до другого варіанта. Просто той, що заюирав на станції скриньки був вже  надто спритний.
    - Є ще третій варіант, - похмуро додав пан Бум.
    Хлопець подивився на нього і, нічого не сказавши, просто знизав плечима. Пан Бум передав йому флягу і той зробив ввічливий ковток.
    - І все-таки цікаво, що було в скринях? - в голос подумав хлопець.
    Решту шляху до Портового кварталу вони проїхали мовчки. Кожен думав про щось своє. Молодий тесляр думав про роботу на заході, про величезні кораблі з паровими двигунами, деякі з яких уже цього року бовтатимуться в океані. Пан Бум же думав про всюдисущого пана Ала. Він не сумнівався, що одержувачем скринь був саме його недавній компаньйон.
    - Ну, бувай, - попрощався хлопець із паном Бумом.
    - Хай щастить тобі, - він помахав на прощання хлопчині рукою, в якій тримав люльку і та  наче згораючий метеор залишила в нічному повітрі яскравий слід з іскорок, - може, ще побачимося.