Глава VIII Велика втеча

- Щурята, - товстун повернувся до дітей і підморгнув, - ви знаєте, що робити.
Екіпаж зупинився біля пана Ала і незабаром загубився серед прилавків, купи ящиків і порожніх бочок. Його видавали лише невеликі ліхтарі. Їхнє мерехтливе, блідо-блакитний вогонь заворожувал і лякав водночас.
Пан Ал зробив скромний уклін візнику і попрямував до екіпажу. Він зняв капелюх і, притиснувши його до грудей, щось нашіптував у віконце. Уся його поза виражала поважне смирення і винуватий вигляд.
Пан Бум уважно спостерігав за цією комічною сценою. Він зрозумів, що чим довше вони домовляються, тим гірше для нього і вирішив діяти. Він міцно схопився за борти воза і попрямував до екіпажу.
- Пане Бум, - нітрохи не зніяковівши, зустрів його компаньон. - Ви як завжди вчасно!
Він напнув капелюх і ніби збираючись грати на піаніно розім'яв пальці.
- Ось що я вам скажу, - почав пан Ал. - Мені вдалося виторгувати для вас найкращі умови угоди.
- Уважно слухаю, - нудьгуючим голосом сказав пан Бум.
- Так от, - пан Ал розширив очі й урочисто заявив, - ціну за цуценят назвете самі.
На превелике розчарування пана Ала, це не справило жодного враження на його компаньйона.
- Ви, мабуть, не зрозуміли, - зніяковівши, продовжив пан Ал. - Ніяких торгів, просто назвіть суму.
- Дуже щедра пропозиція, - нарешті вимовив пан Бум. - Мені потрібен час гарненько все обміркувати.
- Звичайно! - зрадів пан Ал. - Ви думайте, а я займуся посилкою.
Він ледь помітно кивнув візникові і почав викидати сміття з воза, і незабаром серед газет і ганчірок з'явилися брудні простирадла, в які вони загорнули тіла.
Пан Бум відвернувся. Він відійшов на кілька кроків убік, якраз щоб можна було озирнутися на всі боки і закурив люльку. Він вдивлявся в нічну вулицю, де блякло і слабо горіли ліхтарі. Раптово один у кінці вулиці зник у темряві. Пан Бум насторожився. Якщо це була випадковість, то це найбільш невідповідний час для такого роду випадковостей. Він постукав трубкою об прилавок і ретельно втоптав у сніг тліючі частинки тютюну.
Згас ще один ліхтар і нічна темрява зробила ще один різкий стрибок у бік пана Бума. Дитяча загадка: було п'ять ліхтарів. Два пропало, залишилося три і з кожним наступним шанси вибратися живим суттєво зменшуються.
    - А знаєте, - почав товстун. - Щось я ніяк не можу підрахувати, наскільки ж мені дорогі мої пташенята.
    - Будь-яка сума, - холодно вимовив пан Ал. Він занурив тіло другого близнюка і зачинив дверцята екіпажу.
    - Повернемося до цього питання завтра, - пан Бум розвернувся і рішуче попрямував до провулку, де на нього чекали сироти.
    - Зачекайте, - почав було пан Ал, але товстун його перебив.
- Завтра! Усі справи завтра! - він спеціально вимовив ці слова дуже голосно, сподіваючись, що десь поруч блукає жандарм.
     - Пане Бум! Справа потребує негайного вирішення! На кону купа грошей!
    - А я переб'юся як-небудь, - так само голосно відповів той і зник за рогом.
    - Але так же справи не робляться! - випалив пан Ал. Секунду потому, впоравшись зі своїм гнівом, він спокійно додав: - Добре, вирішимо це завтра. 
    - Хутко за мною, - рявкнув товстун, проходячи повз сиріт.
- Ми повертаємося до притулку? - запитав Алекс, наздогнавши пана Бума.
- Ні, і дивись, щоб ніхто не відстав.
    Алекс передав вказівки по ланцюжку, і незабаром діти рівним строєм ішли за напрочуд рухливим товстуном, який відводив їх від небезпеки лабіринтом темних закутків і дворів.
Нічним замерзлим містом вони блукали, сподіваючись сховатися від можливих переслідувачів, поки пан Бум не зупинився перед входом до чергового двору.
- Стійте тут, - сказав він і зник за рогом.
Діти озиралися на всі боки, виглядаючи пана Ала.
- Жвавіше! Сюди! - пролунав голос пана Бума в темряві.
На подвір'ї, на тлі освітлених місяцем хмар чітко виднівся високий, триповерховий будинок. Він здавався примарою з іншого світу, зруйнованим, зачарованим замком, де живуть привиди та інші потойбічні істоти. Уздовж паркану в снігу валялися цеглини, порожні пляшки і бита черепиця.
Пан Бум перерахувавши дітей по головах, сів, спершись спиною об стіну паркану. Він дістав із кишені пальта невелику флягу і зробив кілька жадібних ковтків.
- Можна мені? - запитав Алекс, сівши поруч.
- Малий ще, - хмикнув товстун.
Він подумав про пана Ала, який, одержимий ідеєю захопити дітей, носиться як божевільний слизькими вуличками.
- Пане Бум? - Алекс серйозно дивився на нього. - Куди тепер?
- Чортів малий, - почав той. - Може тебе це засмутить, але в мене немає в кишені чарівної феї, яка, варто нам забажати, перенесе нас у казкову країну... скажімо, у Доброляндію, де ми всі дружно заживемо у великому будинку зі світлими вікнами.
Алекс зухвало подивився на товстуна і знизав плечима.
- Дай, я тобі розтлумачу що до чого, - продовжив пан Бум. - У притулок нам не можна, як і в поліцію. Тут нас знайдуть у будь-яку хвилину, а якщо ні, то ми перемерзнемо, як бродячі пси. Може, у тебе є якийсь план, у чому особисто я дуже сумніваюся.
- Але, ви ж щось придумаєте?
Пан Бум повільно і глибоко вдихнув холодне повітря і втупився на будинок. До свого роздратування він розумів, що пан Ал діяв не один, інакше хто погасив ліхтарі? Думка про те, що він так просто потрапив у спритно розставлену пастку, його розлютила.
- Ходімо, йолопи, - він підвівся і потягнувся, - час вибиратися.
Пан Бум розштовхав сиріт і виглянув на вулицю. Це була вузька вуличка, де ніколи нічого не відбувається. У місті можна знайти багато таких нічим непримітних місць, назва яких із часом стирається з пам'яті жителів. 
Вони йшли мовчки, іноді хтось тихо перешіптувався, а хтось позіхав. 
- Стійте! - пан Бум раптом зупинився. - чуєте?
- Що?
- Тихо, - прошепотів товстун.
Десь поруч почувся тихий гудок паровоза.
- Чортова машина!
- Поїзд?
- Не поїзд, малий, - усміхнувся товстун, - а вирішення всіх наших проблем.
Він помітно підбадьорився і його рішучість миттєво передалася дітям.
Раптово, десь зовсім поруч, пролунав пронизливий свист.
- Прокляті ідіоти розбудять усе місто! - вилаявся пан Бум і прислухався до наростаючого переполоху. Слідом за поліцейським свистком він почув швидкі кроки кількох пар важких черевиків.
- Сюди! Швидше! - він грубо заштовхав сиріт у сусідній провулок. 
Пан Бум озирнувся, намотав шарф навколо ліхтаря і швидко покрокував уперед.
- За мною! - він підняв ліхтар над головою, щоб діти не загубили його з поля зору, наче кораблі, яких світло маяка відводить від скал.
- Поїзд вирушає о пів на другу, - почав міркувати пан Бум.
- Звідки ви знаєте?
- Це нічний товарняк. У цей час ходить тільки він, а саме він нам і потрібен.
Пан Бум продовжував міркувати вголос і його голос помітно повеселішав.
- Перейдемо канал, а далі загубимося і спокійно змиємося. Чорт, коли бив годинник? Ай, неважливо! Пройдемо мостом і скоро ми на місці.
Вони вийшли на крихітну площу. Пан Бум пригнувся і, крадучись серед голих, Вони вийшли на крихітну площу. Товстун пригнувся і, крадькома серед голих, почорнілих стовбурів дерев і скелетів кущів вів дітей до річки. Годинник на вежі пробив половину першої години ночі.
- Прокляття! - вилаявся пан Бум.
Діти нетямущо переглянулися і втупилися туди, куди дивився товстун.
- Міст перекрито, - злобно промовив він. - Здогадливі чорти! Якщо ми зараз же не перейдемо, то наш поїзд піде без нас!
Пан Бум по-справжньому розлютився. Здавалося б, що саме зараз, коли він робить добру справу, удача повинна супроводжувати його, але все впевнено котилося під три чорти.
    - Там човен! - Алекс показав на берег річки.
    - Алекс, за мною! Решта сидіть тихо.
    Повільно й обережно вони добрели до берега. Невеликий човен лежав на боці. Пан Бум двічі обійшов його, виглядаючи в тьмяному, червоному світлі ліхтаря дірки й діри в обшивці.
- Приведи інших. Тільки тихо, - він віддав хлопчикові ліхтар, а сам відійшов трохи вбік, де підібрав кілька дощок.
    Вони склали дошки в човен і акуратно спустили його на воду. Коли всі діти розсілися по місцях, пан Бум відштовхнув його від берега і заскочив в човен, ледь його не перекинувши.
    - Взяли дошки і гребіть.
    Після невеликої метушні діти пристосувалися до імпровізованих весел, і човен упевнено заковзнув чорною, крижаною водою.
    - Заткніться і не дихайте, - прошепотів пан Бум.
    Вони підпливали до мосту. Тепер, щоб вибратися, їм залишилося тільки перетнути тунель, який ставав чим ближче, тим страшнішим.
- Я сам, - сказав пан Бум і повільно занурюючи дошку у воду вів човен у тунель.
    - Ах, ти ж чортове кодло! - прошипів він.
    На мосту стояв пан Ал. Він запекло про щось сперечався з двома жандармами. Помаранчеве світло ліхтарів мосту надавало пану Алу злісного і страхітливого вигляду.
    Пан Бум, затамувавши подих, намагався розчути їхню розмову, але все, що він уловив, це уривок фрази, кинутої його колишнім компаньйоном: - "верховний буде розчарований..."
Допливши до середини мосту, пан Бум підвів човен до стіни і, схопившись за іржаве вбите в кам'яну поклажу кільце, утримав його на місці. Він сподівався, що незабаром пан Ал і жандарми залишать міст і він із дітьми зможе, нічого не боячись, перетнути канал.
    Човен погойдувався на чорній крижаній воді. Вода тихенько хлюпалася біля стінок мосту і заколисувала хлопчиків своїм чарівним ласкавим шепотом. 
    Алекс затиснув рот руками і чхнув. Він так сильно смикнув головою, що човен захитався.
    - Що за чорт? - здригнувся товстун, але вчасно зупинився і погрозив хлопчикові кулаком.
    Найбільше пан Бум боявся, що випливаючи з тунелю, він побачить пана Ала, що сперся на кам'яні поручні моста і махатиме їм посміхаючись.
    Слабкою луною відгукнувся годинник на вежі міської ратуші.
    - До диявола все! Уперед! - сказав пан Бум і відштовхнувся від стіни.
    Човен повільно вийшов з тунелю, на радість пана Бума міст був абсолютно порожній. 
- Гребіть, що є сили, хлопці! - він бадьоро вимовив, спрямовуючи човен до чорної будівлі з високою цегляною вежею на іншому боці каналу.
Дошки весело вдарялися об воду, обдаючи бризками всіх і вся.
    - Веселіше! Або хочете потрапити на вечерю до пана Ала? - товстун щиро засміявся.
    - Тільки після вас, пане Бум, - розсміявся хтось із хлопчиків і вся команда незграбного, відчайдушного суденця вибухнула добрим реготом.
    - Ми встигнемо? - запитав Алекс захриплим голосом.
    - Повинні встигнути, - бадьоро відповів пан Бум і ляснув того по плечу.
    Під човником тихо зашурхотіла галька і діти один за одним поспіхом зістрибнули на берег. Пан Бум привів сиріт до високого, рясно порослого плющем цегляного паркану. Сухі, замерзлі гілки дряпали руки і плуталися в одязі, але за хвилину вони опинилися на залізничних коліях.
    Протяжний свист, гуркіт і стукіт коліс на якийсь час оглушили їх. Повільно, набираючи швидкість, вагони слідували за димлячим паровозом геть із міста.
    - Швидко за мною! - закричав товстун і побіг до поїзда.
    Діти без зволікання кинулися за вперед. Алекс порівнявся з паном Бумом, і той, пошукавши в кишенях пальта, простягнув хлопчикові жменю монет.
    - Приглянь за ними!
    - За грошима? - голосно запитав Алекс.
    - Дурень! - рявкнувтовстун, вказавши рукою на дітей. - За ними!
    Підбігши до вагона пан  Бум з останніх сил відсунув масивні двері.
    - Всередину! - він відскочив убік, допомагаючи сиротам забратися у вагон.
    - Всередину! - він відскочив убік, допомагаючи сиротам забратися у вагон.
    Штовхаючись і спотикаючись, діти забралися у вагон.
    - Пане Бум! Руку! - закричав Алекс. Він намагався дотягнутися до товстуна, але той відставав дедалі більше й більше, поки не зупинився зовсім.
    Знесилений, захеканий пан Бум важко опустився на холодну землю і дивився на потяг, що йшов геть із міста.