Глава VII Вибір пана Бума

- Ох і спритний же цей хлопчик, - радісно заявив пан Ал. Він покачав головою і продовжив, - варто втратити його з поля зору, відволіктися на якусь секунду, а його ніби й не було зовсім.
Іншим разом пан Бум усміхнувся б до такого зауваження і з радістю підтримав розмову, але не тепер. Коли пан Ал пішов, щоб знайти ящик і, якщо пощастить, привести Тимоша, пан Бум старанно розмірковував. Вбивство поліцейського принесе серйозні зміни в життя портового кварталу. Вже завтра на вулицях шастатиме натовп першокласних жандармів, а вони вже точно щось накопають. Це, не кажучи про всяку злочинну босоту, яка не проґавить шанс виторгувати у поліції преференції і кілька монет, для чого здасть будь-кого. А в тому, що його бачили в компанії дітей та пана Ала, він не сумнівався. «Ох і почнеться ж тут», – думав пан Бум.
І все-таки, найбільше він побоювався свого компаньона. Він був упевнений, що сироти вміють тримати язик за зубами, але те, що пан Ал поділяє його думку було дуже малоймовірним.
«Принаймні за Тимоша не доводиться переживати. Можливо, це гаденя вже вибирається з міста, якщо звичайно у нього не лайно замість мізків», – міркував пан Бум, але в голос сказав:
- Нікуди Тимош не дінеться.
Товстун взявся за ручки воза і попрямував до провулку наприкінці вулиці. Тепер вже до Торгової площі лишилося зовсім нічого.
Пан Ал порівнявся з візком. Він йшов бадьоро наспівую веселу пісеньку собі під ніс.
- Так, - з почуттям зітхнув пан Ал, - дуже неприємна ситуація.
Його обличчя раптом змінилося, і він дивився на хлопчиків дивним, звіриним поглядом. Куточки його рота нервово посмикувалися, як у кішки, яка виглядає здобич.
Пан Бум усе зрозумів.
- Пане Ал, запевняю вас, що в цьому немає жодної потреби, - сказав він, дивлячись в очі своєму компаньйону.
— Я в цьому анітрохи не сумніваюся, — холодно відповів той. Він подивився  пана Бума і додав, – а у скільки б ви оцінили своїх цуценят?
Пан Бум збирався щось відповісти, але пан Ал перебив його:
– Втім, обговоримо це завтра. Ніч видалася страшенно виснажливою.
— Я й сам хотів запропонувати вам це, — ввічливо відповів пан Бум.
На Торговій площі було порожньо. Пан Ал прискорив крок і незабаром опинився далеко попереду серед нерівних рядів дерев'яних прилавків.
- Алексе, підійди, - сказав пан Бум хлопцеві з ліхтарем, що йшов трохи попереду воза.
– Пане? – невпевнено промовив хлопчик, але той різко перебив його.
- Не дивись на мене. Іди за два кроки попереду.
Алекс кивнув головою.
— Якби щось трапилося, — почав пан Бум, — кидайте все і біжіть, ніби за вами сам диявол женеться.
- А що має статися? – стривожено перепитав хлопчик. – А хіба це недобре ще не сталося? Чорт, пане Бум, він вбив жандарма.
- Закрий рота і слухай мене, - рявкнув товстун. - В разі чого, то тікайте. І не раджу показуватись у притулку, там вас шукатимуть насамперед.
– А хто нас шукатиме? - хлопець злякався.
– Ваші тітоньки та дядьки! - роздратовано прогарчав пан Бум. - Заткнися і слухай.
- Так, пане.
- Сховайтеся, а через три дні тікайте з міста. І не біжіть усім гуртом, а то вас у мить переловлять. Ти зрозумів?
– Зрозумів.
– Коли зупинимося, передаси це всім іншим. Все, йди вперед.
Пан Бум зупинив візок, діти зупинилися за ним і склали ящики перед візком, ніби ця стіна могла захистити їх від небезпеки. Пан Ал озирнувся, заліз на прилавок і почав махати ліхтарем. Після чого він підійшов до воза.
- Постережіть тут, - він кивнув у бік дітей, - а коли дам знак, ступайте з ними до мене.
- Неодмінно, - байдуже відповів пан Бум.
- Подумайте поки що про мою пропозицію, - пан Ал поплескав долонею по кишені і додав, - мій клієнт буває дуже щедрим, якщо це варте того.
Кожне слово він вимовляв максимально чітко і ясно, начебто пояснюючи учневі рішення нескладного рівняння.
Пан Бум замислився. Він закурив трубку і рясно дмухуючи димом ходив біля воза із сторони в сторону.
«Як же я міг так вляпатися», – він гірко посміхнувся і подивився і на дітей.
- Пане Бум? - невпевнено промовив Алекс, дивлячись на того крізь завісу тютюнового диму.
– Не зараз, – товстун огризнувся і відвернувся.
«Знаєш, що станеться, якщо ти їх не віддаси? Ти повернешся у свою діру і будеш і надалі просити милостиню під Різдво. Віддай виродків, але попроси багато грошей, дуже багато грошей», – пан Бум закінчив думку і голосно зареготав.
Діти дивилися на нього широко розкритими від страху очима.
- Я займаюсь чим завгодно, але не торгую дітьми, – сказав уголос пан Бум.
Він подивився туди, де стояв пан Ал і відчув до нього огиду. У всіх є межа дозволеного, але пан Ал її, схоже, не мав зовсім. Пан Бум згадав, як він захоплювався жвавістю розуму, уявою та винахідливістю свого компаньйона, з яким нетерпінням він чекав від нього новин. Нині ж він був би щасливий більше ніколи не мати з ним жодних справ.
Поруч почувся стукіт копит і скрегіт коліс по бруківці і замерзлому бруду.