Глава IV Риба Тимош

З двох ліхтарних стовпів горів лише один. У блідо-жовтому світлі ліхтаря виблискували падаючі сніжинки, які мчали вздовж вулицею у бік річкового порту.
— Що це за ганебна погода, — подумав пан Бум. Він сильніше затягнув шарф і попрямував до притулку по сніговій вулиці.
Попереду з'явився незрозумілий силует. Високий і сивий чоловік. Одягнений він був елегантно, навіть трохи зухвало, як для цієї частини міста. Незважаючи на сильний вітер, він дивився прямо перед собою і крутив у руках тростину з кістяною рукояткою. Його рот і ніс приховували комір пальто та акуратно покладений шарф.
- Яка важлива особа, - скривився пан Бум. Він набив люльку і вдихнувши тютюновий дим, пішов до притулку.
Повернувшись до притулку пан Бум вирушив на кухню. Він сів біля вогнища і тримав біля вогню змерзлі руки, доки не відчув у пальцях приємне поколювання. Після чого розстебнув пальто і дивився на червоне вугілля. У коридорі почулися часті кроки.
– Гей! Йди сюди! – крикнув він у двері.
На кухню несміливо зайшов хлопчик років дев'ятої. Пан Бум назвав йому імена чотирьох хлопчиків і наказав швидко їх розшукати. Хлопець зник у двері, як пан Бум знову його покликав.
- Ще зганяй на горище і приведи Тимоша!
Він зняв пальто, акуратно поклав його поряд на лаву і, відсунувши від каміна стілець, сів і втомлено зітхнув. Пан Бум дивився на вогонь і замислився. Тихенько потріскували дрова, яскраві іскорки злітали і ховалися в димарі вогнища.
Він дістав за ланцюжок з кишені годинник, розкрив його і поставив на стіл.
- Богом клянуся, що якщо вони не з'являться протягом хвилини я... - не встиг він закінчити, як у кімнату ввалилися хлопчики.
- Всі тут, пане Буме, - прохрипів гонець, переводячи дух.
– Бачу, а тепер геть звідси! - прогарчав він хлопцеві і той з полегшенням побіг далі у своїх справах.
– Сьогодні вночі ми знову підемо на прогулянку. О пів на одинадцяту щоб усі були готові. Зустрінемось біля чорного входу і нікому ні слова, – погрозив він кулаком. - Якщо робитимете, що я вам кажу, завтра налопаєтесь до несхочу.
Діти кивнули і стали по одному виходити за двері.
- Тимоше, - звернувся він до найменшого. - Підійди.
Хлопчик опустив голову, підійшов до вогнища і подивився на пана Бума.
– Я вперше бачу, щоб у когось, ні з того, ні з сього, раптом пропав голос.
Він засунув кочергу в розпечене вугілля.
- Може тобі й вдалося обдурити і поліцейського, і нашу чудову пані Агату, але не мене! Тож припиняй прикидатися німим дурнєм!
Він підійшов до дверей і зачинив. Тимош запанікував, він намагався вибігти, але пан Бум схопив його за волосся і повернув на місце. Хлопчик вчепився йому в руку, але йому не вистачало сили вирватися з величезних лап. Пан Бум витяг з вогню розпечену до червоного кольору кочергу і наблизив її до обличчя Тимоша.
- Ти почнеш говорити! - прогарчав пан Бум. - Комусь розповів про те, що було на цвинтарі?
Тимош витріщився на кінчик кочерги. Він уже виразно відчував жар і намагався вивернутися в руках пана Бума, щоб не обпектися.
- Ти вмієш читати, малий? - спитав пан Бум. – Я зараз кочергою напишу у тебе на лобі слово «брехун», бо ось ти хто! Ти брехун, малий! І куди б ти не пішов – усі знатимуть, хто ти такий!
Тимош не сказав жодного слова. Пан Бум сопучи і пирхаючи, як буйвол, пильно дивився хлопцеві в очі намагаючись вгадати, що відбувається у того в голові.
– Так ти й справді німий, – усміхнувся пан Бум. Він кинув кочергу біля вогнища та відпустив хлопчика. - Німий, немов риба.
Тимош відійшов до дверей і дивився на пана Бума.
- Бачив би ти свою пику, малий! – пан Бум раптом розреготався. - Ти справді вирішив, що я все це серйозно? Ну, знаєш, я ще не остаточно здурів!
Пан Бум раптом вибухнув істеричним реготом. Він зігнувся навпіл і уперся руками в коліна не в силі припинити сміх.
— Ти розсмішив мене, Тимоше, — сказав він, витираючи сльози. - Давай, біжи до своїх друзів.
Він відімкнув двері і відійшов убік, підштовхуючи хлопчика до виходу.
- Тільки дивись, ні слова про кочергу. Хоча, ти ж у нас німий, як риба! Риба Тимош! - знову почав реготати пан Бум.
Малюк вибіг у коридор, як стріла. Він побіг угору сходами і не зупинявся, поки не опинився на горищі.
  - Що з тобою, Тимоше, за тобою відьма женеться? - спитав Марк.
Пані Агата у черговий раз відправила його на горище зате, що він корчив пики за обідом.
- Бум хотів обпекти мені лоба, - задихаючись, відповів Тимош. - Він хотів змусити мене говорити, але я нічого не сказав.
- Та ну, - Марк подивився на друга.
- Я втечу звідси, - тихо прошепотів Тимош. Він підійшов до розбитого вікна крізь яке на горище залітали сніжинки.
- Тоді, я з тобою, - урочисто заявив Марк, - повинен же хтось доглядати за тобою.