Глава III Чудові новини

Маленький Тимош зовсім не втік. Закінчивши роботу, він відійшов назад буквально на метр за кущик і скотився у порожню могилу. Він так був наляканий історією пана Ала, що не зміг закричати ані розплакатися.
Він провів на цвинтарі всю ніч поодинці, загорнувшись у пальто і боячись поворухнутися. Вранці його знайшов могильник, який, не зумівши добитися від Тимоша і кількох слів, здав його поліціянту, який у свою чергу, не знаючи, що з ним робити, відвів його до притулку. Тимош мовчав. У притулку пан Бум вирішив, що хлопчик збожеволів після ночі на цвинтарі, що в принципі його повністю влаштовувало, оскільки німий не зможе проговоритися. Пані Агата у свою чергу, після хорошої прочуханки відправила хлопчика на горище.
З того часу маленький Тимош став замкненим і відчуженим.
Заробіток виявився дуже значним. Пан Бум підрахував, що за кілька годин він отримав у три разів більше, ніж за місяць візитів у багаті квартали. Жага азарту і легкої наживи цілком захопили його думки і він, забувши про ті похмурі хвилини пережиті вночі на цвинтарі, з нетерпінням чекав на звістку від пана Ала. Наступного дня він навідався в «Старий Лис», сподіваючись застати свого компаньйона або хоча б вісточку від нього, але ні пана Ала, ні звістки не було.
Через два дні хтось приніс пану Буму записку. Послання складалося з одного короткого речення:
- «У таверні о сьомій. П.А.».
Пан Бум поспіхом почав шукати пані Агату. Вихованці притулку рідко бачили його таким бадьорим та схвильованим. Заради забави, діти направляли його в зовсім різні сторони.
Він знайшов її за перевіркою  продуктів в коморі. Вона б з радістю перевалила перевірку та прибирання на плечі вихованців, але через впевненість, що сироти неодмінно щось вкрадуть, вирішила займатися справами сама. Пан Бум попередив управительку притулку, що дуже скоро, можливо, навіть сьогодні, знову забере кількох хлопчаків до міста. Вона, у свою чергу, анітрохи не заперечувала. Головне, що діти будуть під наглядом дорослих і не зможуть влаштувати якийсь безлад.
- Вам, на особисті витрати, пані Агато, - поклав монету на стіл пан Бум.
Зайвих питань вона ставити не стала і остаточно вирішивши, що навряд чи станеться щось погане, а якщо щось та й станеться то відповідати за це буде не вона.
Перебуваючи у святковому настрої, пан Бум не міг дочекатися настання вечора. Він усе підраховував прибуток від майбутніх справ з паном Алом, подумки заповнюючи грошима свою схованку. З минулого заробітку він не витратив жодної монетки.
Пан Бум хотів зібрати достатньо грошей, щоб перебрати за океан. Знайти там затишне, тепле містечко, відкрити власну лавку, а можливо й трактир. Не такий клоповник, як «Старий Лис», а заклад для справжніх поважних особ. Раніше, розмірковуючи вечорами, він підрахував, що на здійснення такого задуму в нього може піти близько десяти років важкої праці. Тепер, після появи заповзятливого пана Ала, він був так близько до своєї мети, що вже подумки збирав валізи.
- Головне не схибити і через якихось півроку мені в ніжки кланятимуться, - думав пан Бум. - Лавка, трактир... Господи! Та я міг би зайнятися чим тільки захочу. Друкованою справою, наприклад. Раз на тиждень випускатиму газету. Одні дурні її писатимуть, а інші читатимуть!
Йому часто снилося, як його приймають у вищому суспільстві: збори, ігри в карти з високоповажними панами. Вечори у компанії багатих торговців, ремісників та фабрикантів – ось його нова компанія.
Він одягнув свої щоденні, заштопані абияк штани, сіре пальто і черевики, дірки на яких він так часто показував на порозі спонсорів сирітського притулку і попрямував до «Старого Лиса». Він відчував, що цього вечора новини будуть хороші.
О пів на сьому пан Бум переступив поріг таверни. Він привітно кивнув господареві і попрямував до свого улюбленого столика. За кілька хвилин йому принесли зажаристого карася і келих темного пива. Пан Бум старанно вдавав, що нікого не чекає і має намір повечеряти поодинці. Проте, він часто поглядав у вікно.
Час від часу відвідувачі виходили надвір, щоб звільнити місце для чергової порції пива. Пан Бум починав дратуватися. Він нервово колупав ножем ребра карася, який дивився на нього із широко роззявленою пащею. Нарешті у дверях з'явився його компаньйон.
- Радий вас бачити, пане Ал, - сказав він, намагаючись надати голосу байдужого тону.
- Взаємно, - посміхнувся пан Ал і сів на лаву.
  – Хороші новини, я гадаю?
- Більш ніж, - перейшов на шепіт пан Ал і нагнувшись над столом додав, - все як минулого разу. Ви людина зацікавлена, а тому надійна і я розповім усе як є. У старому порту є один занедбаний склад…
Пан Бум, як і будь-який інший у портовому кварталі, чудово знав це місце. Це був склад із поганою репутацією. Ще нещодавно він був забитий товарами, доки три місяці тому в ньому не знайшли роздерте тіло. Хто зна, скільки часу воно там пролежало.
 Тіло належало господареві складу і за сумісництвом невдалому торговцю, що вліз у великі борги після того, як зафрахтоване ним судно загинуло в морі з усіма товарами та командою.
Ходили чутки, що він просто вирішив приховати чийсь вантаж, а його втрату в морі списати на загибель старого корита, чим був його корабель. Незважаючи на відмінність здогадів, все зводилося до одного - бідолаха не витримав стресу і перерізав собі горло, а над його тілом попрацювали щури.
Торговці люди забобонні, боялися, підхопити від нього невдачу, а тому не дивно, що розташований у такому вдалому місці склад все ще не мав господаря.
- Чекаю вас там опівночі, - закінчив пан Ал. Він швидко встав і вийшов, не удостоївши погляду господаря таверни.
Пан Бум замовив ще один келих пива та карася. Швидко їх прикінчивши, він підійшов до стійки, кинув шинкарю монету пообіцявши решти сплатити цими днями і вийшов надвір.