Таємниця Трьох Ключів

Зміст:

1. Місто, яке загадало бажання

2. Коли до Різдва залишилося 12 годин

3. Не чіпай Лихо, поки спить тихо

4. www.Liho.death

5. Готель без вікон та дверей

6. У кабінеті слідчого

7. Острів Андрія Первозванного

8. Space-City

1.Місто, яке загадало бажання

Місто напередодні Різдва цього року не прикрилося звичним білим пледом зі снігу. У парках не було пухнастих кучугур, а діти не грали в сніжки, підбадьорюючи Місто своїм заливчастим сміхом. По вулицях мрячив неприємний дощ, який аж ніяк не вписувався в різдвяний настрій.  

Тільки штучна ковзанка, що розмістилася на центральній площі, виглядала своєрідною різдвяною оазою на тлі калюж, що з кожною годиною збільшувалися в розмірах на сірих тротуарах. Ковзанка випромінювала веселість і радість. Сотні городян - великих і маленьких - дуріли, як могли: носилися по льоду, шмякалися, вставали, робили смішні селфі та відсилали світлини рідним та знайомим.  

Неподалік ковзанки височів символ святкування Різдва – вертеп. А поруч із ним величезна штучна ялинка з яскраво мерехтливими гірляндами та різнобарвними іграшками робила все від неї залежне, щоб вдихнути в душі людей атмосферу свята. Але це їй не дуже вдавалося. Затяжний дощ, що без втоми барабанив по вулицях, робив свою справу: заражав мешканців поганим настроєм, заганяючи їх у торгові центри, кафешки та квартири. Різдвяні хатинки-наливайки, що вишикувалися в два ряди біля ялинки, і раді були б підняти градус веселощів, але рідкісний перехожий заглядав на їхні заманюючи вогники.

Місто важко зітхнуло і здуло з вій величезні краплі дощу. Годинник нагадав: опівдні. Вечір ще не поспішав увірватися на вулиці. З легким сумом Місто глянуло на рекламний екран, що розплився на будівлі пасажу яскравою плямою. Добрий кліп, зроблений групою небайдужих мешканців, вітав його з Новорічними та Різдвяними святами. Це було незвичайно та приємно. Ніколи ще за всю історію існування його ніхто не вітав. Кліп закінчувався багатообіцяючою фразою: «Місто, загадуй бажання!».

«Можна подумати, що воно здійсниться…», - сумно подумало Місто, але бажання про всяк випадок все ж таки загадало. До Різдва залишалося рівно 12 годин.

2. Коли до Різдва залишилося 12 годин

У дитячій кімнаті було шумно та бешкетно. Поки чотири пари дорослих у своєму просторі діловито обговорювали підсумки року, що минає, та намагалися передбачити, що чекає їх у року Новому принесе довгоочікуване Різдво і паралельно метушилися на кухні, семеро різновікових дітей були надані самі собі.

Молодші буквально стояли на головах. Носилися по кімнаті та лазили по мотузяних драбинках, що обплутали, наче павутинням, усю дитячу кімнату. За ними з дзвінким гавкотом ганявся фокстер'єр на прізвисько «Фокс», намагаючись спіймати когось за тапок. Іноді йому це вдавалося. І тоді на підлозі виходила купа-мала з двох хлопчисьок, дівчинки та собаки. Цей живий клубок верещав, катався й підстрибував, немов гумовий м'ячик.

Малята найкраще від усіх відчували атмосферу свята. І жодна, нехай і наймерзотніша погода, не могла їх засмутити. А ще вони чекали подарунки та вірили, що добрий казковий персонаж у червоному камзолі та з сивою бородою в Різдво обов'язково покладе під ялинку коробки з подарунками. Навіть якщо в його костюм одягнеться хтось із батьків. Вони здогадувалися, що це гра. Але все одно було приємно!

Старші спочатку зазвичай втикали у свої телефони. Потім почали обмінюватися світлинами та врешті-решт влаштувавши між собою імпровізований конкурс на найкращу новорічну листівку. Найстарший із усієї дитячої компанії, назвемо його «Перший», нещодавно відсвяткував 16-річчя. Він був «на ти» з віджетами-гаджетами і на комп'ютері просто творив дива, на відміну від його батька, який у вільний час зависав у World of Tanks, тобто, в «танчиках». «Перший» знімав все, що відбувається в дитячій кімнаті на айфон. Просто так, про всяк випадок. Цікаво ж буде подивитись років через 20, як веселилися та згадати ті часи, коли вони були ще за півкроку від дорослого життя.

Коли батько сімейства, а за сумісництвом і дідусь «Наймолодшого», зазирнув у дитячу кімнату та поцікавився чи немає яких-небудь у малечі особливих побажань у чарівний вечір, що наближається, то отримав питання в лоба: а чому цей вечір чарівний? Татко-дідусь відповів стандартно, як це заведено у дорослих, мовляв, на Різдво зазвичай загадують бажання, які обов'язково збудуться у новому році.

Четвірка старших хихикнула. А «Наймолодший» із дитячою безпосередністю запитує: діду, ось ти завжди розповідаєш, що коли був маленьким, то завжди пишався нашим Містом і що в ньому все було чудово. А що зараз трапилося з ним, із нашим Містом? Чому воно стало сірим, похмурим, дратівливим та непривітним?

І довелося татові-дідусю розповідати міську легенду про Лихо Однооке, неприємного злого духа, яке позаздрило удачливому Місту та наслало на нього прокльони.

3.Не чіпай Лихо, поки спить тихо

В давні, ще дохристиянські часи, на Київській Русі жили казкові істоти. У стародавніх слов'ян Інтернету та мобілок не було, тому зображень цих загадкових створінь не збереглося. Але легенди та усну народну творчість ніхто не скасовував, тому до нас і дійшли у переказах ці слов'янські духи.