Епілог .

Минув рік від того різдва, яке змінило все.
Острів Хейвен знову вкривався снігом, а в повітрі бринів запах кориці, імбиру й моря. У центрі селища, біля старої набережної, стояло невелике кафе з вивіскою “Haven of Hearts” — “Прибіжище сердець”.

Його власники — Себастьян і Олівія — самі щодня варили каву для гостей, розповідали історії і прикрашали вікна маленькими паперовими сніжинками. У кутку стояла різдвяна ялинка, на якій висіли орнаменти з іменами тих, хто вірив у другі шанси.

— Ти бачиш, скільки людей сьогодні прийшло? — усміхнулася Олівія, подаючи Себастьяну чашку гарячого шоколаду. — Ще трохи, і нам доведеться розширювати кафе.

— А може, просто додати ще один стіл біля каміна, — відповів він, нахиляючись, щоб поцілувати її в щоку. — Це ж наше місце.

Вона засміялася, торкаючись його руки.
— Так, місце, де все почалося.

За вікном кружляв сніг. Усе було таким мирним, таким справжнім. І в ту мить Олівія відчула, що настав час сказати йому правду, яка зігрівала її серце вже кілька тижнів.

Вона взяла його руку і поклала на свій живіт.
— Себастьяне… У нас буде маленьке диво.

Він завмер. Його очі, сповнені здивування, змінилися на щастя — глибоке, безмежне, майже дитяче.
— Ти… ти серйозно?

— Так, — прошепотіла вона, не стримуючи сліз. — Наше Різдво цього року буде не просто святом. Воно стане початком нової історії.

Себастьян обійняв її, підняв над землею, як тоді, коли вперше визнав своє кохання. Сміх і сльози змішалися в одну мить, а з вулиці доносився дзвін дзвонів.

— Ти — моє диво, — прошепотів він. — І тепер у нас буде ще одне.

Вони стояли біля вікна, дивлячись, як сніг падає на море, що сяяло у світлі ліхтарів.
Олівія усміхнулася.
— Знаєш, я завжди вірила, що напишу історію, яка змусить людей повірити в кохання. Але виявилося, що найкращу історію я не написала — я її прожила.

Себастьян поцілував її в лоб і прошепотів:
— І це лише перша глава нашого «назавжди».