Розділ 25.

Сніг падав густими пластівцями, повітря було прозоре, а в небі дзвеніли дзвони — ті самі, що щороку сповіщали про Різдво на острові Хейвен. Олівія стояла на сходах старого замку, дивлячись, як світло з вікон відбивається на снігу золотими відблисками. Вона не знала, чому прийшла сюди. Лише відчувала, що має бути саме тут.

І тоді двері відчинилися.

— Ти все ж приїхала, — його голос був тихим, але сповненим тепла.

Себастьян стояв у дверях — без корони, без титулів. У простому вовняному пальті, з тим самим поглядом, у якому жила вся її зима, усе її минуле.

— Я не могла не приїхати, — прошепотіла вона. — Ти ж знаєш, острів сам мене покликав.

Він усміхнувся і зробив крок ближче.
— А я боявся, що ти не повіриш у дива вдруге.

— Я більше не боюсь, — сказала вона. — Бо коли ти поруч, навіть мовчання звучить як музика.

Він підійшов і торкнувся її щоки — обережно, ніби боявся розвіяти мрію.
— Олівія, я не хочу, щоб ти їхала. Не хочу бути принцом, не хочу бути тим, ким мене хочуть бачити. Хочу бути просто чоловіком, який кохає жінку, що навчила його знову відчувати серце.

Вона глянула на нього — очі блищали, як сніг у світлі ліхтарів.
— А я просто хочу писати історії, де добро завжди перемагає. І, мабуть, тепер знаю, чим закінчиться моя книга.

— Чим? — запитав він.

— Тим, що любов — це не казка. Це вибір. День за днем. Погляд за поглядом. Серце, яке лишається, навіть коли важко.

Себастьян усміхнувся, і, не кажучи більше жодного слова, притягнув її до себе.
Поцілунок був таким, ніби весь світ на мить завмер. Сніг кружляв навколо, дзвони співали над островом, а море шепотіло щось схоже на “назавжди”.

Пізніше, коли вони сиділи біля каміна — там, де колись уперше зустрілися, — він тихо промовив:
— Ти знаєш, що цей день запишуть у королівський літопис?

Вона засміялася крізь сльози.
— А в моєму романі цей день стане останньою сторінкою.

Він торкнувся її руки.
— Нехай буде не останньою. Нехай буде початком.

І Різдво на острові Хейвен стало їхнім “назавжди” — не у казці, а в житті, де справжня любов пахне корицею, сміхом і снігом, що ніколи не тане в серці.