"Різдво на острові Хейвен"
Розділ 22.
Рік потому.
Нью-Йорк знову сяяв. Місто, що ніколи не спить, тепер здавалося Олівії знайомим і чужим водночас. Вогні Таймс-Сквер, аромат гарячого шоколаду в кав’ярнях, сніг, що падав на таксі — усе це мало би надихати, але лише залишало відчуття порожнечі.
Вона поверталася до старої квартири, де колись мріяла, працювала ночами й вірила, що кохання можна знайти навіть у мегаполісі. Тепер кохання залишилося десь далеко — на острові, що пахне дивом, у домі з видом на море, у кожній усмішці Себастьяна.
— Пора знову писати, — сказала вона сама собі, вмикаючи ноутбук.
Білий аркуш світився, як зимове небо. І слова прийшли. Не про біль, не про втрату, а про те, що навіть після розлуки життя продовжується. Про Різдво, яке може бути справжнім навіть без принца. Про жінку, яка навчилася любити не тільки когось, а й себе.
Вона писала до пізньої ночі. Сніг за вікном тихо падав, наче підказував ритм кожного рядка. І десь глибоко всередині знову народжувалося натхнення — чисте, світле, як перший сніг у грудні.
А поруч, на краю стола, стояла маленька свічка з острова — подарунок, який вона не змогла залишити. Полум’я тремтіло, ніби пам’ятало його тепло.
І хоча цього Різдва вона була сама, Олівія відчувала — її історія ще не закінчена.
#5434 в Любовні романи
#1301 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 07.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
