Розділ 1

Сніг падав на вулиці Нью-Йорка, ніби хтось зверху струшував з неба крихти казки. Місто, що ніколи не спить, цього грудневого вечора виглядало спокійним — мов велика сцена, яку прикрасили для фінальної сцени різдвяного фільму.
Та для Олівії Мур це було не кіно. Це була реальність, у якій вона втратила натхнення.

Вона сиділа біля вікна маленького кафе на Бруклінській вулиці, загорнувшись у вовняний шарф і тримаючи в руках чашку гарячого шоколаду. На екрані ноутбука блищав курсор — останній символ у недописаному романі.
Книга, у якій герої знаходили кохання під час Різдва, тепер здавалася їй іронією. Бо її власне кохання закінчилося кілька тижнів тому — холодно, буденно, без слів і без фіналу.

Джеймс пішов.
І разом із ним пішли слова.

— Олівія? — знайомий голос вирвав її з думок. — Ти знову тут?
Біля столика стояла Мія — її найкраща подруга й головна людина, яка вірила в неї навіть тоді, коли вона сама не могла.

— Пишу, — втомлено сказала Олівія. — А точніше, роблю вигляд, що пишу.
Мія зітхнула, сіла навпроти і, не питаючи, замовила їй ще одну порцію шоколаду.
— Мені здається, тобі треба не ще один абзац, а ще одне життя, — сказала вона з легкою усмішкою. — Принаймні на кілька днів.

— Я не можу. Видавництво чекає рукопис.
— Видавництво почекає. Серце — ні.
Олівія знизала плечима.
— Мі, я просто... я не відчуваю нічого. Ні радості, ні бажання писати. Я ніби зникла.

Мія нахилилася вперед і прошепотіла, ніби змову:
— А що, як я скажу тобі, що є місце, де навіть повітря пахне другим шансом?

— Це якийсь твій черговий туристичний рай?
— Не рай. Острів. Хейвен. — її подруга загадково посміхнулася. — Там живе моя тітка, і вона якраз здає маленький будиночок на Різдво. З видом на море, камін і глінтвейн замість кави.

— Мія...
— Ти їдеш, — не дала їй заперечити Мія. — Я вже все забронювала. Виліт — післязавтра.

Олівія хотіла відмовитись, але всередині щось тихо зрушилося.
Можливо, це було слово, якого вона не могла знайти для свого роману.
А може — початок іншої історії.

Вона подивилася у вікно. Сніг падав, як у сцені з фільму, і їй раптом здалося, що хтось десь там, за сніговими завісами, вже чекає на неї.

Вона просто ще не знала, що це Різдво стане для неї першим справжнім дивом.