43. Олеся. Розбита кулька

Це був чудовий день, я почувалася, як підліток на першому побаченні, мені хотілося сміятися без причини, триматися за руки, говорити про різні дурниці… Правда, коли я повернулася з солодощами, побачила, що Ян якийсь замислений. 

— Ти не образився на мене за ту ідею розповісти журналістам про наші стосунки? — запитала я. 

— Ні, не образився, — він похитав головою і перевів погляд на чергу. — Все, зараз буде наша черга…  Візьму нам червоний, як минулого разу? 

 — Так, давай, — я чмокнула його в щоку. 

Потім ми взяли глінтвейн і наші покупки і пішли назад до будинку.  Цього дня був сильний вітер з морозом і снігом, і довго гуляти на вулиці було некомфортно. Я думала, що от зараз ми розпалимо камін, разом приготуємо щось смачне і сядемо дивитися телевізор. А потім, може, Ян знову понесе мене до спальні на руках, але вже не піде, а залишиться…

При цій думці мурашки побігли по шкірі. Мені хотілося обійняти його і поцілувати прямо тут, але заважали пакунки з покупками. Ну нічого, скоро ми опинимося в будинку…

Коли відчинили хвіртку, я побачила, що на снігу під ялинкою, яку ми прикрашали перед Різдвом, лежить розбита червона кулька. Мабуть, її зірвало з гілки поривом вітру, або якийсь птах її скинув. Я раптом здогадалася, що то сама кулька. у яку я поклала папірець зі своїм бажанням. 

Ян поставив пакунки, підійшов до кульки і підняв її. Ну, ту частину, з якої стирчав аркушик.

А потім дістав його і прочитав. 

Я відчула, що червонію. Згадала, яке саме бажання було там написане — я хотіла зустріти справжнє кохання. Зараз же мені було незручно перед Яном, раптом він подумає, що я якась легковажна…

 — Воно збулося, — сказала я, дивлячись на нього. — І я дуже рада цьому…

— Ні, не збулося, — він раптом похитав головою. А потім стис папірець разом із уламками кульки в руці. І я побачила кров, що стікала тоненькою цівкою з його долоні. — Ти справді повірила, так? В усю цю маячню про кохання? — його голос був холодним і відстороненим. А на губах зʼявилась якась ніби чужа, недобра посмішка.

Я цієї миті подумала, що він образився, бо подумав, що мені недостатньо кохання до нього, і я вважаю наші стосунки несправжніми, а хочу чогось більшого. А може, це та моя розмова з мамою зачепила його за живе?

 — Мені ніхто не потрібен, — швидко сказала я. — Тільки ти, це про тебе я загадувала бажання… У нас все буде добре, я нікому не розповім про наші стосунки, не переживай за це. І з мамою не обов’язково знайомитись…

Ян криво усміхнувся. По його обличчю проповзла якась тінь, і, здається, біль, але тільки на мить. Потім його крива усмішка стала холодною, як лід. 

— Я ще тоді хотів вкласти тебе в ліжко, — хмикнув він. — Тільки для такого милі адвокатки і годяться. Тільки так ви можете чогось досягти. Це — ваша стеля. Ну, мені сподобалось, — він знизав плечима. — Хороші були канікули, я не жалкую, що ми переспали. Ти — гаряча штучка для холодних вечорів. 

 — Ти серйозно? — я все ще не могла повірити, що він не жартує. — Перестань, це не смішно. Ти ж казав, що кохаєш мене, от сьогодні вранці казав… Що змінилося, що я не так зробила? Чим тебе образила? 

— Я ніколи не вірив в кохання. І не вірю. Це просто мед у вуха таким дурненьким дівчаткам, як ти, — з кожним словом його голос ставав все більш відстороненим. — Я піду заберу речі. Добре, що складатись мені недовго. Час повертатись з цієї пригоди. Було непогано, дякую за секс…

Друзі, на книгу відкрита передплата. В перші дні, для постійних читачів, ціна буде мінімальною, вже за кілька днів вона зросте, а після завершення книга стане ще дорожчою. Знижки та промокодів в передплаті не буде. Тож купуйте прямо зараз і підтримайте мене, я буду дуже вдячна та постараюся зробити другу половину книги ще цікавішою, ніж перша!