42. Ян. Вхідне повідомлення

Коли я побачив, що Олеся говорить по телефону, то тихенько підібрався до Олесі. Мені хотілось послухати, з ким вона говорила. Чомусь спочатку в голову прийшов Мирон, але вже після першої ж репліки, яку я почув, про себе, то я трохи розслабився.

Але все одно не міг стриматись від того, щоб підійти і обійняти Олесю зі спини, а потім торкнутись губами її ніжної шкіри. 

Так, це було трохи нечесно, враховуючи, що вона говорила, але мене чомусь це навпаки заводило. 

Вона не могла нічого сказати чи зробити, це б почули в слухавці.

А потім вона швидко сказала "Мамо, давай поговоримо пізніше" і що до придурка повертатись вона не збирається, а ще, що вона познайомить нас…

Тільки в цей момент я згадав, чому так довго не хотів починати з нею стосунки. Авжеж, гори трохи приспали мою пильність, та все ж, свята скоро закінчувались… А в Києві у мене дуже багато ворогів і різних недоброзичливців. 

Треба буде все продумати. 

Чи образиться Олеся, якщо наші стосунки будуть дещо… Таємними? Принаймні, деякий час? 

Вона завершила розмову і поглянула на мене вдавано насуплено: 

— Хуліганиш? Хочеш, щоб моя мама була у ще більшому шоці? Он Мирон уже зняв побої і заявив, що ти йому ніс зламав…

— О, все ж зламав, — задоволено сказав я. — Хоч якась хороша новина!

— Якщо він дійсно подасть в суд? — занепокоєно глянула на мене Олеся. — Треба якось поговорити з ним і домовитися, щоб він цього не робив…

— Ну, навіть якщо він виграє справу, мене чекає тільки штраф, — я знизав плечима. — Бо то побої легкої тяжкості. 

— Але журналісти можуть добряче роздути з мухи слона..

— Так, це небажано, — я кивнув.

Якщо Мирон роздмухає це, всі дізнаються про Олесю. Оце була справжня проблема. Це, а не якісь там побої і журналісти самі по собі. Якщо мої вороги дізнаються про Олесю так рано… Я ще не готовий до цього. Я ще не продумав її захист. Але і відмовитись від неї я не можу. І не зможу. Я тепер не уявляв життя без неї.

 — Можна поки що домовитися з ним, заплатити… — зітхнула Олеся.  — Так, я знаю, що якщо шантажисту заплатити один раз, то потім доведеться робити це знову і знову… Або ж є ще один вихід… 

Я ненавидів хабарі в принципі. Всі ці сірі схеми, нелегальні гроші зазвичай були кривавими. 

Я знав вихід. Єдиний вихід для того, щоб вона дійсно була в безпеці. Якщо вона сама запропонує його, хіба я можу щось сказати проти? Хіба маю право?

— Який же? — я зазирнув їй в очі. 

 — Самим зробити крок на випередження, — сказала вона. — Зібрати журналістів і розповісти про наші стосунки. І про те, чому ти вдарив Мирона. Тоді всі будуть триматися нашої версії, а не його. 

— Ні, — відразу сказав я. — Це не підходить. Ти не розумієш, у мене дуже багато ворогів, — додав я неохоче. — Добре, не будемо про це зараз, — я зазирнув їй в очі і погладив по талії. — Ходімо погуляємо?...

***

Я майже забув про всі ці проблеми, коли ми з Олесею гуляли. Все було так казково, чи що… Бляха, оце в мене слівця, "казково", серйозно? Але з нею все дійсно було саме казково. Мені хотілось, щоб наша казка мала щасливий кінець і для цього треба було все продумати. 

Ну, врешті-решт я можу найняти для Олесі охорону, чому ні. Моїх статків цілком вистачить. В цьому плані взагалі немає ніяких проблем.

Коли я пішов за глінтвейном для нас, а Олеся — за якимись солодощами (ці дві необхідні нам покупки можна було здійснити тільки в різних кіосках ярмарку), мені на телефон раптом прийшло повідомлення.

Це була Карина. Я зітхнув і відкрив його.

"Надсилаю тобі перше фото нашої дитини, — писала вона. — Повертайся до мене, будь ласка. Я все забуду, зроблю вигляд, що цієї твоєї поїздки не було…"

Я вже почав писати їй відповідь, коли раптом Олеся підбігла до мене і обійняла.

— А моя черга швидше прийшла! — сказала вона грайливо.

І я похапцем заблокував екран… 

От тільки в цю мить телефон в кишені знову завібрував. Я не відкривав його при Олесі поки ми купували смаколики, поки повертались до машини, і тільки коли вже вийшли і вона почала розкладати покупки, хотів зайти в чат з Кариною і заблокувати її.

От тільки написала мені не Карина… І це кляте повідомлення міняло все…