41. Олеся. Найщасливіший ранок

Я прокинулася від того, що сонячний  промінь впав на мою подушку. Розплющила очі і побачила Яна перед собою, так близько… Ми навіть уві сні не розімкнули обіймів. 

Все було так добре, що мені аж стало страшно, раптом не можна бути такою щасливою, за це обов’язково доведеться заплатити… Але як тільки Ян розплющив очі, ніби відчувши на собі мій погляд, я одразу ж забула про все, крім нього. 

— Ти такий милий, коли спиш, — сказала я, усміхнувшись. 

— Давно ти отак дивишся на мене? Я хоч не хропів? — він теж усміхається, а потім тягне мене до себе ще ближче. 

— Ні, я тільки що прокинулася, і не чула, щоб ти хропів, — я торкнулася губами його губ. — Лежав тихо і усміхався, мабуть, тобі снилося щось приємне…

— Прокручував в голові вчорашню ніч, — він лукаво усміхнувся. — Особливо той третій раз… 

— Ти невиправний, — я відчула, що червонію. — Але за це я тебе й люблю…

— Як ти могла полюбити мене за це, якщо… Стій, не кажи, що ти полюбила мене після сексу. Ти мені до того зізналася! — він вдавано насупився.  

— А хіба я сказала, що полюбила тебе за те, який ти у сексі? — засміялась я. — Звичайно, всі чоловіки так думають, я розумію. Але ти мені сподобався набагато раніше… Може, коли ти мене врятував від тих п’яних придурків у лісі? Або коли я заснула і ти заніс мене в спальню на руках? Або коли вигнав Мирона? Ні, ще раніше, в перший день нашого знайомства, коли ти сказав Мирону по телефону все, що про нього думаєш! От тоді я й подумала вперше, що ти якийсь шалений…

— Шалений — не схоже на "закохалась", — він чмокнув мене в ніс. — А я вперше сказав, що закохався в тебе, не тобі. І це було доволі давно, хмм…

— Кому це ти сказав? — я була заінтригована.  — Зізнавайся! 

— Памʼятаєш, коли до нас прийшла Карина? А ти швидко пішла з вітальні нагору? — перепитав він. — Тоді і сказав.

— Я думала, що ти повернешся до неї, — зізналась я. — І мені стало так сумно… Думаю, в той момент я теж зрозуміла, що закохалася, а не просто ти мені подобаєшся…

— Я б не зміг повернутися, — він знизав плечима. — Вже нікого на той момент не бачив біля себе, окрім тебе, — його пальці торкнулись моєї щоки. 

— Я така щаслива, що це не передати словами… Ніколи раніше такого не відчувала, таких сильних почуттів…

— Я теж… Іди сюди, — він потягнувся до моїх губ і втягнув в солодкий поцілунок.

З ліжка ми не вилазили ще майже годину…

***

Якраз закінчували снідати, коли задзвонив мій мобільний. Я взяла його до рук і побачила, що телефонує мама. 

Відчула провину, що сама забула до неї подзвонити, тож одразу прийняла виклик. 

— Привіт, мамо, зі святом тебе! 

— Олесю, привіт… Зі святом… Але стоп, я не тому дзвоню! Мирон сказав, що якийсь неврівноважений мужик живе з тобою в будиночку в горах і що він його побив! Він навіть ходив знімати побої!

— Мамо, він сам напросився, — відповіла я. — Дзвонив до мене, набридав, я сказала, що не хочу з ним зустрічатися, що між нами все скінчено. Навіщо він приїхав сюди? Думаю, Ян його правильно вдарив. І тільки один раз вдарив, там не було якихось прямо “побоїв”, так

— Не було?! У нього ніс зламаний! Олесю, ви ж так довго зустрічалися! Як так вийшло, що ти в тому будиночку була з чоловіком? Хіба ти не виграла поїздку? 

— Нас із Яном помилково поселили в один будинок, — пояснила я. — Але зараз ми вирішили, що будемо разом. Він дуже хороший. Я вас познайомлю, і ти вже не будеш наполягати на тому щоб я помилилася з Мироном…

— То ти… живеш з першим зустрічним чоловіком в одному будинку? — здивовано перепитала вона. — Я думала, може ти приховуєш когось, але незнайомець! Це просто шок для мене! Я не так тебе виховувала!

В цю мить я відчула, як мене зі спини обійняв Ян. 

— Я кохаю Яна, і він не незнайомець, я дійсно познайомилася з ним на роботі! — сказала я вже трохи роздратовано. — Він працює прокурором! І у нас все серйозно… А те, що саме з ним нас поселили в будинок — то дійсно випадковість…

— Значить, ти обманювала бідного Мирона? Раз у вас все серйозно? — не зрозуміла вона.

А Ян в цю мить торкнувся губами моєї шиї, а його рука з моєї талії поповзла нижче… Боже, що він робив? Мені здавалось, я зараз згорю від сорому, бо ж мама була зі мною на звʼязку.

— Мамо, давай поговоримо трохи пізніше, коли ти трохи заспокоїшся… До “бідного Мирона” я точно не повернуся, тому не старайся мене переконати. А коли я вас познайомлю з Яном, думаю, ти мене зрозумієш…