40. Ян. Зізнання

Мене накрило. Коли я побачив, що вона хоче, щоб я поцілував її, мене накрило так, що я не міг себе контролювати. Поцілунок за поцілунком, дотик за дотиком, дорога до спальні…

Не знаю, як мені вистачило сил запропонувати зупинитись, але Олеся не була просто дівчиною, з якою я хотів переспати, тому у мене вийшло запитати це, не дивлячись на те, що я був на межі…

Я ніколи в житті нікого не хотів так, як її. Але і ніколи в житті не боявся так нашкодити нікому, як їй. Ці два почуття в мені — страх і бажання — боролись в мені до цього моменту.

Але Олеся не зупинила. І тоді мені знесло дах.

Вона була солодка на смак. Мені хотілось цілувати її всюди, прокласти шлях поцілунками всім її тілом, позначити кожну клітинку собою.

Я не хотів залишати сліди, точніше, я зазвичай не хотів залишати при прелюдії ніяких слідів, але зараз я себе не міг контролювати. 

Кожен її видих у відповідь на мої поцілунки і дотики розпалював жар всередині. 

 — Я ніколи ще такого не відчувала, — прошепотіла вона мені на вухо.  

 — Я теж ніколи, — прошепотів я чесно і накрив її губи своїми. 

Я ніколи не відчував подібного. Я ніколи нікого не хотів так, як Олесю. Я хотів, щоб вона завжди була моєю. 

Ці власницькі почуття були неправильними, але вони повністю заполонили мене. Я хотів, щоб вона була тільки моєю. 

Я кохав її… Вперше в житті я когось кохав. І це було навіть трохи страшно, бо я не міг себе контролювати.

Замість того, щоб сказати їй це, тільки впився в її губи зі ще більш пристрасним поцілунком.

Олеся відповіла на поцілунок і тихо прошепотіла:

— Я кохаю тебе… 

Я розгубився. Всього на мить зупинився і знову зазирнув їй в очі. Я знав, що таке могло трапитись. Дуже хотів, щоб це не трапилось, бо потім їй буде боляче, але я не міг не відчути радість одночасно з цією розгубленістю. 

Мені хотілось сказати їй, що я теж кохаю її. Але якщо я зараз це скажу, дороги назад не буде… 

Ця мить, здається, тягнулась вічність, але Олеся так дивилась на мене… Як мені все провернути? Може, я занадто переживаю? Може, все не так страшно? У багатьох людей є вороги, але ж життя не зупиняється?

І перш ніж мій мозок все ж зміг остаточно мене впевнити, що зізнаватись в почуттях — дуже, ну дуже погана ідея, я трохи схвильовано відповів:

— Я теж кохаю тебе… 

Олеся щасливо усміхнулася і знову торкнулась губами до моїх губ. 

Я одразу поглибив поцілунок… Я так довго цього хотів, що був впевнений, сьогодні вона не зімкне очей дуже довго…

***

Я довів її до піку насолоди тричі. І зараз вона лежала поруч зі мною з заплющеними очима і милою усмішкою, яка залишалась на її губах навіть після того, як втомлена вона все ж провалилась в сон. 

Вона була ідеальною. В усьому Олеся була саме такою, якою мала бути. Я навіть не підозрював, наскільки ми підходимо одне одному в ліжку, це було приємним відкриттям. 

Тепер я не знав, як ми будемо вилазити з нього всі наступні дні.

Я знав, що тепер буде складніше. Причиною, за якою я ніколи ні з ким навіть не намагався зближувати, була моя ціль і моє бажання помститись, через яке я сам весь час був під ударом. Людина, яка буде поруч, також буде весь час під ударом, а я цього не хотів.

Але і відмовитись від Олесі не зміг. 

Можливо, все нормалізується. Може, я надто драматизую. І все ж, щось не давало мені спокою… Певно, у мене було відчуття, що все це затишшя і щасливі сонячні дні були перед бурею…