39. Олеся. "Не треба зупинятися"

Тоді, на горі, я дуже злякалася, і зараз досі не могла забути того відчуття, коли Ян наздогнав мене й обійняв. То було полегшення, радість від того, що він поруч, і щось ще… Я не могла точно сформулювати це відчуття, але мені хотілося, щоб він був поряд зі мною завжди…

Зараз, уже вдома, це відчуття нікуди не зникло. Коли я дивилася в його очі, він здавався мені таким рідним, близьким, немов ми знайомі все життя. Він розумів мене як ніхто, не засуджував, не ображався, приймав мене такою, як я є. Мені хотілося сказати йому це все, але я мовчала. Та він, мабуть, і сам здогадався, прочитав мої думки в моїх очах…

Коли Ян взяв мене за руку і переплів наші пальці, я зрозуміла, що він хотів цим сказати. Ми розуміли одне одного без слів. І я мимоволі зробила крок до нього і заплющила очі, очікуючи, що зараз він поцілує мене…

І він поцілував. Його губи накрили мої, а долоні перемістились на талію. І хоч я цього хотіла і очікувала, в нього все одно вийшло зробити це несподівано. За мить він зробив ще крок вперед, а я вперлась спиною в стіну. Його поцілунок був спраглим і пристрасним, я  на мить ніби аж задихнулася, а потім обійняла його і  відповіла на поцілунок. Серце шалено калатало в грудях, від його доторків по всьому тілу бігли мурашки. Хотілося, щоб ця мить тривала якнайдовше…

Він підхопив мене за стегна так, що я, продовжуючи обіймати його, опинилась практично в його руках. Стінка все ще підпирала мою спину. Після чергового пристрасного поцілунку Ян зробив крок від стінки, і далі тримаючи мене на руках. На мить він відірвався від моїх губ і повернувся до сходів.

В моїй голові на мить промайнула думка, що, може, нам варто зупинитися. Але я відігнала її. Я хотіла, щоб це сталося, щоб ми, нарешті, перестали приховувати одне від одного свої почуття. Адже мене тягнуло до Яна, як магнітом, і я бачила, що з ним було те ж саме… 

Він ніс мене сходами швидко і впевнено. Так само впевнено заніс мене до своєї спальні і поклав на ліжко. Тільки коли навис наді мною і вже збирався поцілувати, на мить зупинився і поглянув мені в очі:

— Може, треба зупинитись?… — сказав, важко дихаючи і одразу додав: — Хоча я не хочу, — однак він не цілував мене далі після цих слів, а певно чекав, що на це скажу я. 

 — Не треба зупинятися, — прошепотіла я, дивлячись йому в очі.

— Божеволію від тебе, — видихнув він мені в губи і знову накрив їх своїми. 

Його тіло також накрило моє і я відчула, як сильно він "божеволів"… Від цього я вся затремтіла, в голові була тільки одна думка — що саме його я чекала все життя, і почувалася найщасливішою на світі, бо тепер ми зможемо бути разом.  Ніхто вже не стане нам на заваді. 

Його поцілунки ставали все вимогливішими, хоча при цьому він примудрявся бути ніжним. Його дотики розпалювали мене, особливо коли він торкнувся шкіри під одягом. Моїм животом поповзли мурахи, коли його пальці пройшлись шкірою від талії до лінії джинсів. 

Раптом його губи відірвались від моїх і торкнулись моєї шиї. Всі мої відчуття настільки  загострилися, що від одного дотику його губ усім тілом ніби пройшов електричний струм. 

Мурахи покрили все тіло, повітря ніби вибили з легень, я задихалась в цих емоціях, все звузилось до Яна і його губ. 

Його дотиків, що гріли і обпалювали, розпалювали мене так, як ніколи.

 — Я ніколи ще такого не відчувала, — прошепотіла я йому на вухо…