34. Ян. "Я не бандит, а прокурор"

Коли вона сказала ці слова, що щаслива зустрічати Різдво так, я практично здався. Я втомився робити вигляд, що нічого до неї не відчуваю, і вирішив, будь що буде. Занадто сильною була спокуса податись зараз вперед і поцілувати її, відчути смак цих губ знову, але тепер без всякого дурного прикриття, ніби це "для виду". 

Тож коли я сказав, що теж радий, я потягнувся до неї за поцілунком, вже прикриваючи очі, коли побачив, що Олеся теж прикрила очі і розтулила губи. Було трохи незвично, я не знав, чим все це закінчиться, я все ще переживав, що вона може бути в небезпеці, якщо ми занадто зблизимось, але зараз я був готовий відкинути всі ці страхи, от тільки…

Різкий стукіт в двері змусив мене відсахнутись від таких бажаних губ, які вже були в міліметрі від моїх. 

— Бляха, якщо це знову той електрик, я його прибʼю, — пробурмотів я, не приховуючи свого невдоволення.

Олеся стривожено глянула на мене:

— Навряд чи електрик працює у Святвечір, тим більше, у нас все гаразд зі світлом… Може, щось сталося? 

— Стій тут, — я відсторонився від неї і пішов до вхідних дверей.

Хто б це не був, я збирався його прогнати. Ну, сподіваюсь, це не брат, хоч той і був не дуже далеко зараз. 

Я відчинив двері і побачив якогось незнайомого молодого хлопця і ледь насупився, очікуючи, що він скаже. 

— То це з тобою вона мене зраджує? — запитав він ні з того ні з сього, ображено дивлячись на мене. 

— То ти той придурок? Мирон, здається? — я усміхнувся. — Ви розійшлись. 

Хоч я і сказав так, щось всередині все одно неприємно кольнуло. Якась думка, яку я не хотів озвучувати навіть подумки. Щось про те, що раптом він їй все ще подобався і зараз, коли Олеся побачить його… Що тоді буде? 

— Так, ми посварилися, але зараз я хочу помиритися, я пробачив її за зраду, — він зазирнув за моє плече. — Олесю, давай поїдемо додому і почнемо все спочатку! 

Мені хотілось стерти цю його  поблажливу посмішку, чи що воно в біса було. Я хотів вмазати кулаком в його пику прямо зараз. Але якщо я злечу з котушок зараз, Олеся точно зрозуміє все… Зараз, коли він нас перервав, я ніби трохи оговтався і згадав, чому нам з Олесею краще не зближатися занадто сильно.

— Вона не поїде з тобою нікуди, — все ж, мій язик, схоже, жив своїм життям, і нікому віддавати Олесю не збирався.

Тим часом Олеся теж вийшла до нас. 

— Мироне, ти що тут робиш? — вражено запитала вона. 

— Я приїхав по тебе, — він простягнув до неї руку, але вона відсторонилася. 

— Не торкайся її, — я схопив придурка за запʼясток. Здавалось, ще трохи, і я все ж зірвусь. — Іди геть, вона тебе більше не кохає.

Чомусь коли сказав ці слова, серце забилось частіше і я поглянув на Олесю. А що, як кохає? 

— Так, їдь додому, — сказала Олеся, дивлячись на Мирона. — Я ж тобі говорила по телефону — між нами все скінчено. Краще залишитися друзями і не тримати одне на одного зла. 

— Але я кохаю тебе, — насупився він. — А ти так легко взяла і проміняла мене на цього здоровила! Він виглядає як якийсь бандит! Ти що, його захищала в суді, а він скористався твоєю добротою і задурив тобі голову? 

— Ніякий я не бандит, я прокурор, — втрутився я, насупившись.

— О, то ви вже давно крутили там роман на роботі? — продовжив свою тираду Мирон. — Але ж це незаконно! Вас треба відсторонити!