32. Ян . Про перше кохання і не тільки

От чого-чого, в зустрічного питання я не очікував. Тому навіть трохи розгубився, але потім сказав:

— Не знаю. Може і ні. 

І на то була причина, про яку Олеся мала б здогадуватись, зважаючи на те, ким я працював. Дитина могла б стати моїм слабким місцем. 

А ще я не думав, що міг би бути хорошим батьком. У мене не було нормального прикладу, до того ж, мій батько загинув через свою роботу. 

Якщо я так само загину через свою роботу, то приречу свою дитину на те, що відчував я тоді. А це я ще був відносно дорослий, підліток. а що було б, якби я був меншим? 

Я поглянув на Олесю, очікуючи її реакції на мої слова. 

 — Ти чайлдфрі? — запитала вона. — В принципі не хочеш дітей, чи не хочеш зараз, а колись це може змінитися?

— Ну, якщо я кину свою роботу, можливо, до того — навряд, — сказав неохоче.

 — Ти любиш свою роботу, — не вгавала вона. — Тоді, певно, не захочеш її кидати.

— Отож, — я кивнув. — Я не захочу. Тому навряд мені доцільно думати про дітей. Можуть бути різні ситуації, — все ж додав я. — Тиск. Зараз на мене нема чим тиснути. Брат сам постоїть за себе. Мати… Ну, вона відійшла від справ і має хорошу охорону, думаю, вона в безпеці.

 — Зрозуміло, — здалося, Олеся була розчарована.  — Ну, це правильно, ти відповідальна людина, на жаль, багатьом іншим чоловікам в цьому плані далеко до тебе…

— Згадується, як коли ми тільки побачились тут, ти була про мене набагато гіршої думки, — я усміхнувся.

Все ж, мене дуже сильно тягнуло до Олесі і я подумав, що можу принаймні хоч і триматись фізично на відстані, але побути з нею трохи відвертішим… Мені хотілось бути з нею відвертішим. 

 — Ну, я ще не знала, що твоя манера поведінки — це не те, який ти насправді, — вона раптом усміхнулась. — У душі ти зовсім інший, але стараєшся носити маску холодного егоїста. 

— І який же я "у душі"? — я чомусь сковтнув слину. Казав же собі не робити цього, не скорочувати дистанцію між нами, а сам зробив крок вперед в усіх сенсах. Ми були доволі близько зараз.

 — Мені здається, ти пережив якусь особисту трагедію, після чого не хочеш показувати світу свої справжні емоції, — продовжила свої роздуми Олеся. — Але насправді ти щирий, добрий, і ніякий ти не егоїст. І ти завжди за справедливість, хай навіть вона не є вигідною…

Не треба вирячатись на неї. Чорт… Ну чому вона каже все це зараз… Чому мені так хочеться простягнути руку вперед і торкнутись її, обійняти, пригорнути до себе? Я ж заборонив собі про це думати…

— Смерть батька дійсно сильно вплинула на мене, — я кивнув. — Але не ідеалізуй мене просто тому що ми тепер не сваримось. Он і "Сам удома" третій завершився. На що переключати? Ті частини, де інший актор, я дивитись не хочу. 

Так, перевести тему було безпечніше. Бо з кожним разом, з кожною розмовою, мені хотілось бути ближчим до неї, і це вже було небезпечно.

 — Давай подивимося щось романтичне, — запропонувала вона. — О, глянь, мак уже готовий, будемо зараз робити кутю… А ще зроблю відбивні і салат. Який ти любиш?

— Романтичне? Я в такому не розбираюсь. Хіба людина-павук, як на мене, доволі романтичний, — припустив я. — Або пропонуй сама. По салату, то я їм все, не знаю. На який у нас є продукти, такий і буду. 

 — Давай “Людину-павука”, — вона кивнула. — Можу зробити грецький салат, у нас все є для нього.

— Тоді шукаю. Можна буде переглянути всі три частини, — сказав я і почав шукати першу. — Ну, мені подобається тільки перша екранізація, не марвелівська, а та що від "Sony". Хоча вона і не дуже канонічна… Ти знала, що за коміксом Пітер Паркер не вчився з Мері Джейн в одній школі? І що його справжнє перше кохання, Гвен Стейсі, загинула через його розбірки з гобліном, і це і стало причиною, чому він потім так важко сходився з Мері Джейн…

 — Не знала… А ти пам’ятаєш своє перше кохання? — раптом запитала вона...