31. Олеся. Розмови за приготуванням куті

Коли я купалася, то не могла не думати про те, що тільки що тут був Ян, користувався моїм гелем для душу, цікаво, про що він думав тоді… Щось мої думки пішли не туди, а ще я забула взяти з собою халат, тож так само замоталася рушником і вийшла з ванної. Але Ян уже пішов…

Він з’явився на кухні, коли сніданок уже був майже готовий. Я поклала йому на тарілку яєчню з шинкою і помідорами, підсунула тарілку з грінками. 

 — Які в нас плани на сьогодні? — запитала, щоб розвіяти мовчанку, яка запанувала в кухні. 

— Ну, сьогодні ж святвечір, треба щось приготувати, ти казала про той кекс, чи як його… Можемо зробити все разом. Нам на двох, думаю, не треба прямо дуже багато їжі, але посидіти святково було б непогано. Можна включити ще якийсь різдвяний фільм, або фільми, поки будемо це все робити… У мене з собою є ноут, можна поставити його на кухні і дивитись щось з нього, поки все робитимемо, — запропонував він. 

 — Так, і кутю ж треба зробити! — згадала я.  — Коли я була маленька, ми з батьками завжди їздили на Різдво у село до бабусі. Тоді вона вчила мене як робити кутю і узвар…

— Ну, у нас є на це все цілий день, продукти ми купили, все є, що треба? — перепитав він. — Піду за ноутом і можна починати. 

 — Так, добре, — я усміхнулась. Поставила варитися крупу на кутю, а сам а знайшла  в інтернеті рецепт кекса. Тим часом повернувся Ян з ноутом. 

 — Знайшла рецепт, — сказала я. — Для початку треба взяти сухофрукти і залити їх ромом чи коньяком, щоб вони якийсь час так постояли. Є в нас щось із цих напоїв? 

— Ну, я думаю в готелі можна взяти, зараз подзвоню на рецепцію. А хоча… У нас же є мінібар, можна там глянути, зараз, — він  вийшов з кухні, але повернувся доволі швидко з трьома маленькими пляшечками рому. — Тут триста мілілітрів в трьох, якщо цього вистачить, то можна не дзвонити. 

 — Авжеж, вистачить, ще й залишиться, — я усміхнулась. — Знаєш, як у тому анекдоті, де жінка каже: “Люблю рецепти, які починаються з “Візьміть сімсот п’ятдесят мілілітрів вина.” Двісті п’ятдесят мілілітрів піде на страву, а п’ятсот доп’ю, щоб не викидати…”

— А як ти сама ставишся до алкоголю? В мінібарі тут слабеньке вино, але я думаю, що можна замовити щось пристойне з готелю.

 — Я не дуже розбираюся у спиртному, — трохи знічено сказала я. — Тому хай буде на твій вибір. 

— Добре, тоді замовлю щось легке, але якісне, щоб тобі сподобалось, зараз наберу їх…

***

 — Що ж, здається, тісто на кекс готове, — я ще раз звірилася з рецептом, а потім виклала тісто у форму і поглянула на Яна. — О, нам треба потерти мак на кутю, зробиш це? 

— Ну давай, але покажи, що треба робити, — сказав Ян серйозно. 

 — Ось тобі макітра і макогон, — я дістала з верхньої полички глиняну глибоку посудину і дерев’яний макогон. — Треба висипати сюди мак, додати цукру і розтирати, поки він не побіліє. Отак.

Я висипала в макітру мак і почала орудувати макогоном, як, колись давно, робила бабуся. 

— Бляха, ця штука схожа на дещо інше, — він усміхнувся. 

 — Так і думала, що ти зараз це скажеш, — я усміхнулася, відчуваючи, що кров приливає до обличчя. 

— Певно, в часи наших бабусь воно так і використовувалось. А що, тоді не було сексшопів, — він дивився на мене якось грайливо. 

 — В часи наших бабусь все було  тільки натуральне, — підіграла йому я.  — Тому й дітей було багато в сім’ях…

— Ну, діти то святе, хоча… Якщо вони дійсно треба родині. Бо зараз дітей часто просто кидають напризволяще, не особливо ними займаючись. Раніше жінка мала з ними сидіти і все таке, тільки цим і займалась, зараз часи інші. Може, ще і тому дітей менше. Не тільки через презервативи, — він знову поглянув на мене і чомусь усміхнувся.

 — Думаю, так і є, зараз жінки хочуть зробити кар’єру, а не у всіх є гроші на нянь. Тому й народжують одну дитину, максимум двох, щоб усе встигати…

— А ти взагалі хочеш дітей? — запитав він раптом.

Я якось ніколи не замислювалася над цим питанням. Звісно, думала, що рано чи пізно вийду заміж, тоді й подумаю про планування поповнення в сім’ї. Але зараз це все було ніби десь далеко, для мене на першому місці поки що була робота…

 — Так, якщо зустріну достойного чоловіка, то обов’язково народжу двох дітей — хлопчика і дівчинку, — сказала несподівано для самої себе. 

І чомусь уявила, що це вже сталося, і навіть ясно побачила, як іду по вулиці, і везу коляску з маленькою дівчинкою, а поряд іде хлопчик і щось розповідає… Яну. Отже, це я його уявила батьком своїх дітей? Це було дуже несподівано, зважаючи на те, що ніяких романтичних стосунків між нами не було…

 — А ти хочеш мати дітей? — запитала, дивлячись йому в очі…