28. Ян. Коли згасло світло...

Коли я зрозумів, що вона знову відповіла тому придурку, щось всередині мене ніби закипіло. Я був дуже злий, але мав тримати себе в руках, щоб не видати себе, і це було найжахливіше. 

Ревнощі просто поглинали мене зсередини і я нічого не міг з цим зробити. Відвів погляд, щоб все ж втриматись, як за лобовим склом раптом побачив постать брата, який переходив пішохідний перехід, дивлячись в свій мобільний. Єдине, що прийшло мені в голову, це схопити Олесю, скомандувати їй нахилитись і нахилити її так, щоб нас не було видно через лобове скло, раптом він подивиться в цей бік.

— Олесю, ти з ним?! — тут же вигукнув її придурок зі слухавки. 

А мій погляд в цю мить був зосереджений на її губах, які були в якихось міліметрах від моїх. Хотілось зараз же податись вперед і поцілувати її так, щоб думати не сміла ні про кого, крім мене. 

— Так, вона зі мною, — таки відповів за Олесю. — Досить їй надзвонювати, чув же, ти її більше не цікавиш!

Здається, я навіть трохи підвищив голос, хоча це було мені не властиво, як і ревнощі загалом…

Олеся дивилася на мене, як зачарована. А потім натиснула відбій на телефоні. 

— Я не знала, що це він, — прошепотів вона. — А чому ми ховаємось?

— Мій брат чомусь у Львові. Нам треба терміново забиратись звідси. Диво, що він не поглянув в наш бік, бо якби поглянув, він точно б впізнав мою машину, — відповів я, а потім обережно визирнув у вікно, ледь піднімаючись так, щоб мене все ж не було видно повністю, якщо він ще там. Але брата там не було. — Фух, здається, пронесло. 

 — Ага, дивно, може він дізнався, що ти тут і приїхав тебе шукати? — запитала Олеся. 

— Ні, — я похитав головою. — Він би сказав мені. Врешті-решт, якби він попросив зустрітись, я б зустрівся, певно. Але це дивно.

Я подумав, що у Львові у фірми були деякі партнери, які допомагали з транспортуванням товарів на експорт. Можливо, він був тут через це? Але приїхати особисто… Для цього мала бути якась важлива причина. Невже його проблеми якось повʼязані з кордоном? Але хіба наша фірма не займається легальним бізнесом, тоді які проблеми з кордоном можуть бути? Це все не давало мені спокою. 

 — Тоді може просто поїхав відпочити. Адже післязавтра Різдво…

— І все ж, він тільки-тільки дзвонив мені з дому, — сказав я замислено. — Ну, хай. Добре, давай поїдемо назад, щось я не хочу тусити у Львові далі. Не хочу, щоб він побачив нас разом.

Може, не варто було казати це вголос, але це була правда. Я не хотів, щоб хтось дізнався про Олесю, про те, що ми з нею зараз відпочивали разом. Все це заради її безпеки. 

 — Так, поїхали, — погодилась Олеся. 

***

Коли ми приїхали додому, я вже доволі сильно зголоднів. Олеся швидко приготувала просту, але смачну вечерю, і коли ми сіли з нею перед телевізором. Вона запекла мʼясо з картоплею по-селянськи і я знову почувався з нею, ніби вдома. Це було дуже дивне відчуття, але поруч з Олесею я останнім часом завжди так почувався. 

Мені було дуже шкода, що ми з нею не познайомились за якихось інших обставин, раніше, до того, як я вступив на останню небезпечну стежку, яка мала привести мене до тих, кого я так довго шукав.

Сидіти поруч з нею і тільки дивитися, ніяк не видаючи того, що я відчуваю, було дуже важко. 

Раптом телевізор і всі інші електроприлади одночасно відключились і ми погрузились в повну темряву.

Олеся здригнулася від несподіванки.

 — Що це може бути, як ти думаєш? — тихо запитала вона…