26. Ян. Таємний подарунок

— Ну, не хотілось, щоб хтось зіпсував нам сьогоднішній день, — я усміхнувся. — Все ж, ми приїхали сюди відпочити і розслабитись.  Але мені треба буде ще зайти в одне місце без тебе. Тож подумай, де б хотіла побувати, мені треба десь година-півтори.

Мені дійсно було треба зробити дещо. Все ж, Різдво було доволі скоро, і не факт, що ми ще виїдемо до міста до цього моменту. 

 — Мені треба зробити манікюр, — сказала Олеся. — Тож можу знайти якийсь салон, де не потрібен запис, поки ти будеш зайнятий. 

— Тоді я завезу тебе, і не ходи краще сама по місту, бачиш, кишенькові злодії шукають туристів. Я заберу тебе після твого манікюру, думаю, якраз все зроблю. 

ʼЯ дійсно трохи переживав за Олесю, не хотів, щоб вона потрапила в біду, поки ми будемо окремо. Хоча, це було не дуже логічно, бо ж раніше за ту ж Карину в подібних ситуаціях я ніколи не переживав. 

Ми пройшли до машини і я завіз Олесю до салону, який вона швидко знайшла по інтернету. 

— Тоді, подзвони, як завершиш, — сказав, коли вже зупинив машину біля салону.

— Добре, дякую, — вона кивнула і вийшла з машини. 

А я тим часом відʼїхав від салону і знову зупинив машину. Почав гуглити потрібні магазини, це зайняло не дуже багато часу і я все ж визначився, куди поїду. 

Коли я приїхав в потрібний магазин, то не розчарувався. Ця ювелірка була дійсно оригінальною, не схожою на київські однакові магазини з однаковими штампованими прикрасами.

З одного боку, я не планував нічого дарувати Олесі, я знав, що ми з нею не будемо далі зближатися, і зовсім не тому, що я цього не хочу. Причина була іншою. Але я не міг залишити її без подарунку на Різдво. 

Коли я переглядав прикраси, я пройшов і сережки, і обручки, і підійшов до підвісок та ланцюжків. Коли побачив прикрасу з двома підвісками — серцем і ключиком, подумав, що це те, що треба. Хоча, може вона має надто сильний підтекст?... 

Може, треба взяти щось більш нейтральне. Але коли я проглянув все, що було в магазині, мені так нічого і не сподобалось так, як та підвіска. Тому врешті-решт я придбав її. 

Коли повернувся до машини, то сховав пакетик з коробочкою з прикрасою в бардачок, щоб Олеся не побачила. 

Я поїхав за нею, вона якраз звільнилась. 

Ми вирішили зʼїздити в супермаркет і прикупити чогось з їжі.

— Знаєш, я думаю, що все ж, не так вже й погано все вийшло з нашим відпочинком, — сказав, коли ми вже скупили їжу і зайшли до відділу новорічних прикрас. — Можемо ще щось з прикрас прикупити в будинок, хочеш? 

 — Можна купити гірлянду, — кивнула Олеся. — Вони створюють святкорвий настрій. 

Я заглядався на неї. З кожним разом ловив себе на думці, що зазираюсь все більше. І від того ставало трохи сумно. Зараз я точно не міг дозволити собі стосунки. 

— Добре, давай купимо, — погодився я. — А ти вмієш пекти різдвяні кекси? У мене в родині була традиція пекти їх, ну, поки батько був живий, — не знаю, чому я розповів їй, але це далось якось на диво легко. 

 — Ні разу не пекла, але я спробую, пошукаю в інтернеті рецепт, — вона усміхнулась.  — В мене завжди мама займалася кухнею, а я лише найпростіші страви готувала. 

— Ну, я теж тільки їв, коли вона це готувала, — я усміхнувся. — Батько завжди брав вихідні на різдвяно-новорічні свята. Але після того, що трапилось…Я завжди їду з Києва на Різдво. Подалі від усіх. 

 — А що трапилось із твоїм батьком? — обличчя Олесі спохмурніло. 

— Мій батько загинув якраз перед Різдвом, — я не став вдаватись в деталі, і так розповів їй більше, ніж планував.  — Це було багато років тому. Я ще був підлітком. Після того Різдво ми не святкували…