22. Ян. "Мене ніхто не цікавить"

Я стояв і вирячався на Карину, деякий час не взмозі вимовити і слова, але потім все ж дар мови повернувся до мене:

— Якої, бляха, вагітності? Ми оберігались. 

 — А пам’ятаєш, як у нас порвався презерватив? — запитала вона, протискаючись повз мене до будинку.  — Мабуть, тоді все і сталося. 

— Я не повернусь, — я насупився ще більше. — Хоч трійню народжуй. Я не визнаю цю дитину. Не може бути таких збігів. 

 — Я думала, ти зрадієш, — вона зітхнула, озираючись навколо. — Гарненький будиночок. Зроби мені, будь ласка, чаю, щось я змерзла…

— Я тут з дівчиною, ти будеш заважати, їдь додому. Зроблю вигляд, що всієї цієї вистави не бачив, збережу твою гідність, чи її залишки, — я насупився. 

 — Швидко ж ти знайшов мені заміну, — вона зітхнула. — А я так тебе кохаю… Зараз, коли тебе не було поруч, я зрозуміла, що мені потрібен тільки ти. Можеш не одружуватися зі мною і не визнавати нашу дитину, це неважливо. Я просто хочу, щоб ти був зі мною…

— Пробач, але між нами дійсно все скінчено, — я теж зітхнув. Озирнувся, хотів поглянути на Олесю, але не побачив її на дивані. Невже пішла, щоб я спокійно поговорив з Кариною?... — Я… закохався. — сказав раптом. — І це серйозно. Тому у нас з тобою нема шансів. Вибач.

Карина раптом заплакала. 

 — Я не можу без тебе… Повернись, будь ласка…Я все тобі пробачу… Ніколи не буду сваритися, тільки повернися…

— Розбитого не склеїти. Мені шкода, — я зітхнув. — Пробач, але я маю йти до Олесі. Вона могла якось не так зрозуміти. Мені правда шкода, Карино, але тобі краще піти, — я кивнув в сторону дверей. 

 — Добре, — вона кивнула, сльози прокреслювали мокрі доріжки по щоках. — Вибач. Мені не треба було приїздити… Я виховаю цю дитину сама! Будь щасливий, Яне! 

Я зітхнув. Не хотів далі сваритись і доводити їй, що не могло бути ніякої дитини. Потім просто не народить та й все, збереже свою "гідність", якщо так хоче.

Я відчинив двері і Карина вийшла, після чого я одразу замкнув за нею двері і знову озирнувся. 

Олесі в вітальні дійсно вже не було. Значить, пішла або на кухню, або нагору. Я спочатку пройшов на кухню, але там її не було.

Потім піднявся нагору і смикнув ручку в її кімнату. Цього разу тут було не зачинено. Коли двері відчинились, я побачив, що Олеся лежить на ліжку, згорнувшись калачиком і повернувшись обличчям до стіни. Її плечі ледь здригались. 

Я підійшов до неї і сів на край ліжка. Простягнув руку до її плеча і легенько його торкнувся:

— Вона обманює, нічого вона не вагітна. А якщо і вагітна, то не від мене. Я все роблю з обережністю. Ну, робив. Бо ми розійшлись, я тебе не обманював…

 — Ти не маєш мені нічого пояснювати, — прошепотіла вона ледве чутно. — Я ж  просто твоя випадкова сусідка. Ми за тиждень повернемося до Києва і все буде як раніше…

Мені хотілось сказати, що все не так просто. Що я божеволію від її аромату, коли вона сидить поруч. І що той поцілунок був дуже бажаним не через Карину. Але її слова про Київ мене трохи витверезвлюють.

Яке у нас майбутнє, якщо ми дійсно зійдемось? Я постійно під пресингом, мені постійно погрожують. 

Чи потрібно це все Олесі? Тим паче, якщо у нас почнуться якісь стосунки, вона стане мішенню. 

Я не хотів цього… Власне, це була одна з причин, чому я не заводив нічого серйозного всі ці роки. 

— Все одно хочу, щоб ти знала, — сказав врешті-решт. — Мене не цікавить Карина і її ігри. Мене ніхто не цікавить…

"Окрім тебе", — додав подумки. Це було очевидно, надто очевидно, але я не мав права втягувати її в своє життя. Це було надто небезпечно…

Продовження - завтра о 21.00! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко — так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!