19. Олеся. Візит майстра

Мені стало навіть трохи сумно, що прихід майстра порушив нашу розмову. Здавалося, от-от Ян скаже щось важливе. Хоча, може, то були лише мої фантазії? У будь-якому випадку сидіти біч-обіч з ним було приємно. І навіть те, що температура піднялася знову, не дуже засмутило, адже я була не сама, він знову може попіклуватися про мене…

Та зараз, коли прийшов майстер, Ян відсторонився від мене. 

— Показуйте, що у вас не працює, — високий бородатий чоловік скинув у передпокої куртку і черевики і увійшов до вітальні, принісши з собою запах цигарок і морозного повітря. 

— Котел наче працює, а батареї все одно ледве теплі, — сказала я. 

— Зараз подивимось, пані, — він усміхнувся мені в усі тридцять два, потім схопив мою долоню і поцілував її. — Як вас звуть?

 — Олеся, — трохи спантеличено промовила я.

— А я — Павло! Живу тут, в горах, маю свій будинок! 

— Відпусти її руку, — до нас підійшов Ян і якось насуплено поглянув на Павла. 

— А що, пані з вами? — запитав він. 

— А що, не видно, що ми живемо тут разом? — відповів питанням на питання Ян, а потім торкнувся долонею моєї талії і потягнув мене до себе. 

Мабуть, я мала відсторонитися, але не зробила цього. Мені було приємно, коли Ян мене обіймав. Я почувалася захищеною, чого мені все життя не вистачало. 

— Ну добре, добре, — сказав Павло. — Піду подивлюся, що там з опаленням, може, труби треба промити…

— Чого ж вони всі так лізуть до тебе?... — запитав Ян неголосно, коли Павло пройшов до кухні, а ми ще були в коридорі. 

 Я відчула ніби дежавю. Мирон теж запитував мене про це, а потім починав дорікати, що я провокую чоловіків, одягаю щось надто облягаюче, роблю яскравий макіяж…

 — Чесно кажучи, я іноді не розумію причини поведінки чоловіків, — зізналась я. — Може, це якесь самоствердження? 

— Ні, ну, ясно, що ти дуже красива, але трясця… Вони дійсно не дають тобі проходу. 

 — Хіба я красива? Наче звичайна, — я поглянула у дзеркало за його спиною. — Ще й голова не помита через цю хворобу…

— Красива, — підтвердив Ян. — Гарна фігура, яскраві очі, волосся… Все красиве. 

 — Мабуть, для моєї професії це мінус, — я зітхнула. — Всі зразу думають, що мені батьки купили диплом, або коханець… Якщо шукають адвоката, то більш охоче обирають чоловіка, бо вважається, що вони розумніші і стресостійкіші…

— Ні, — він махнув рукою. — Коханець би купив якесь нормальне місце, хоча б у прокуратурі, — Ян засміявся. — В адвокати йдуть тільки помішані на законі і порядку люди. 

 — Може й так, мабуть, я справді зациклена на порядку і справедливості, — я усміхнулась. — Піду вип’ю жарознижуюче, здається, воно на кухні? Щоб тобі не довелося знову ночувати в моїй кімнаті. 

— Що, невже так не сподобалось спати зі мною? — він лукаво усміхнувся. 

Я відчула, що червонію. 

— Ти, здається, теж неправильно обрав професію, твоє покликання — бути медбратом, — спробувала віджартуватися. 

— Ти ще не знаєш всіх моїх талантів, — він ледь облизнув губи. — Можливо, є професії ще більш підходящі. 

— Які ж? — підняла брову я.  — Цікаво дізнатися…

— Господарі, йдіть сюди! — почули голос майстра Павла з кухні. — Я все зробив!

Ми пройшли туди. 

 — Скільки ми вам винні? — запитала я. 

— Це готель, вони винні нам за дискомфорт, — сказав Ян. — Нічого платити ми йому не будемо. Він же на готель працює. 

— Жлоб, — пробурмотів Павло. 

 — Зараз я заплачу. — сказала я. — Все ж, ви так швидко прийшли, має бути за це якийсь бонус для вас. 

Пішла в свою кімнату, щоб узяти гаманець. А коли повернулася на перший поверх, побачила. що майстра вже немає.

— Я ж казав тобі, не треба йому нічого платити. Чи він тобі полестив, коли залицявся? — Ян був ледь насуплений.

 — Просто мені незручно, що людина так швидко прийшла, все зробила, а ми навіть не віддячили…

— Може, це його єдиний виклик за добу, а так він весь час сидить і байдики бʼє, а зарплатню отримує. Ти ж юристка, і даєш хабарі? — хмикнув він…

Продовження - завтра о 21.00! 

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко —так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!