16. Ян. Трохи відвертості

Чого-чого, а такого я від Олесі не очікував. Вона навіть імʼя Карини запамʼятала, хоча я, здається, називав його лише раз. Чи не раз?

— А чого мені її блочити? — запитав врешті-решт. Певно, мені хотілось побачити її емоції. Побачити, що їй не все одно. Я її теж зацікавив, мені хотілось бачити докази цього. 

— Ну, щоб вона не вимагала, щоб ти з нею одружився, — сказала Олеся не дуже впевнено. 

— Думаєш, нормального чоловіка можна змусити до подібного? — я усміхнувся, зазираючи їй в очі. 

— Не знаю, — сказала вона. — Я думаю, нормальні жінки і не будуть змушувати…

— Карина психонула, коли я збирався сюди, — я знизав плечима. — Якраз знову завела шарманку про одруження і все таке. Думала, я її зупиню і здамся. Не дам піти, — здається, я став занадто відвертим з нею. Але, певно, мені хотілось, щоб вона знала, що мої стосунки з Кариною теж в минулому, як і її з Мироном.

 — І ти все одно плануєш повернутися до неї? — недовірливо запитала Олеся. 

— Хто зна, — я знову знизав плечима. — Побачимо. Хоча поки що я не бачу для нас з нею спільного майбутнього, якось так. 

 — Може, такі жінки більше подобаються чоловікам, — сказала Олеся з якимось сумом. 

— Які саме "такі"? — я реально не дуже зрозумів, що вона мала на увазі цього разу. 

 — Впевнені в собі, ті, що вміють наполягати на своєму, — вона знизала плечима. — Я лише на роботі це вмію…

— Не знаю, для мене головне точно не впевненість, — відповів замислено. — Хочеться бути на одній хвилі. З Кариною порозуміння і одна хвиля була тільки кхм… В горизонтальній площині. Авжеж, та сумісність теж дуже важлива, але по ходу не єдина, яка має бути. 

— Мені теж хочеться, щоб були якісь спільні інтереси, взаєморозуміння…. На жаль, Мирон до моєї роботи ставився скептично, бурчав, що вона “не жіноча”. Але це моє покликання, мені подобається цим займатися, то чому я маю йти на якусь іншу, яку не любитиму, лише для того, щоб якісь його амбіції задовольнити? — вона ніби розмірковувала вслух. 

Я згадав, як Карина також виносила мені мозок щодо того, що я міг би спокійно займатись сімейним бізнесом і отримувати набагато більше. Хоча, я і так отримував відсотки з прибутку по акціям, мені не особливо було треба ще якісь гроші. Це дозволяло працювати прокурором і не потребувати більше грошей. 

— Розумію, — я кивнув. — У мене щось схоже. Також є родинний бізнес. Мати дуже хотіла, щоб ми з братом продовжили його разом. Особливо через те, що у мене з подібним набагато краще. Мій брат вміє вляпуватись в неприємності просто на рівному місці. 

— Значить, ми в цьому схожі, — вона усміхнулась. — Обоє відстоюємо своє право займатися справою, яку любимо. Іноді ці вмовляння рідних так діють, що я починаю сумніватися, чи справді це мені потрібно? Може, я помилилася, ставши адвокатом?

— Як би я не ненавидів адвокатів… Все одно, не давай нікому вирішувати за тебе. Тільки ти знаєш, що для тебе краще, — я і сам не очікував, що скажу це, але дійсно відчув, що між нами було дуже багато спільного і мені захотілось її підтримати.

 — Дякую, — вона усміхнулася і раптом торкнулась моєї руки. — І за те, що лікував мене, і від тих придурків врятував. Я шкодую, що погано думала про тебе, ти хороша людина, тільки носиш маску неприємного типа. 

Що ж, мені було приємно чути ці слова. Не знаю, коли це її думка стала для мене щось значити, але по ходу, вона вже щось значила…