13. Олеся. Ранкова несподіванка

Я не хотіла, щоб Ян продовжував думати про мене, як про якусь розтелепу, яка все робить не так і про все забуває. Тому сподівалася, що він залишить мене в спокої, якщо переконається, що я почуваюся нормально. Насправді це було не так. Мене спершу кинуло в жар, а потім почало морозити, так що зуб на зуб не потрапляв. Тож я поспішила залізти в ліжко і накритися ковдрою, на ковдру зверху ще накинула покривало, і все одно  я вся тремтіла, не в змозі зігрітися. До того ж почало сильно боліти горло, а потім першити, так що навіть дихати було неприємно. 

Я немов трохи задрімала, а коли розплющила очі, то побачила Яна. Він якраз клав компрес мені на лоба. Чи міняв його… 

— Спи, — сказав він неголосно. 

Виглядав трохи втомленим. Як довго він тут був? І яка зараз взагалі година? 

 — Мені вже краще, — пробурмотіла я. — Ти можеш іти відпочивати…

— Я зараз принесу тобі таблетки, треба випити жарознижувальне і може від горла. У тебе взагалі болить горло? Чи що болить? Я там різного купив, — він ніби ігнорував мої спроби спровадити його з моєї кімнати.

 — Так, горло болить, можна мені чаю? — мій голос прозвучав якогсь хрипко і жалібно. — Дякую…

— Зараз повернусь, — він кивнув і встав з крісла, яке підставив до мого ліжка. Розімʼяв руки  і плечі, ніби довго сидів, а потім вийшов з кімнати.

Я сіла на ліжку і побачила, що за вікном уже світає. Отже він просидів тут усю ніч? Було трохи незручно, адже він не зобов’язаний був це робити. Ніколи б не подумала, що Ян на таке здатний. Мирон, коли я хворіла, міг лише спитати, як я почуваюся, і спав собі спокійно, я думала, що всі чоловіки такі…

Коли Ян повернувся з чаєм і ліками, я сказала:

 — Мені так незручно, що ти мусив тут сидіти біля мене… Може,хоч зараз підеш поспиш? 

— Поміряй температуру і піду, — він простягнув мені градусник. — Поки ти була у відключці, не міряв. 

 — Добре, — я поставила термометр собі під пахву.  — То це ти вночі їздив по ліки?

— Ну, я ж на машині, це не було складно, — він знизав плечима. — Це все тому що ти пішла в той ліс надовго. 

 — Я більше не буду, — сказала, наче маленька дівчинка, і відсьорбнула ковток чаю. — Вибач…

— Добре, — він кивнув і відвів погляд. — Давай вже градусник, що там… 

Я дістала градусник і простягнула йому. 

 — Здається, температура не така висока, — сказала, ледь усміхнувшись. 

— Але все одно ще є, — він поклав градусник в коробочку. — Допивай чай і лягай. Піду прийму душ і теж посплю…

***

Я випила чай і знову лягла в ліжко. Було так тепло, спокійно, я заплющила очі і сама не помітила, як заснула…

А коли прокинулась, побачила, що вже майже дванадцята година, у вікно зазирало зимове сонце, і я почувалася досить добре. Пішла у ванну, вмилася, а потім, накинувши халат, спустилась на кухню, щоб зробити каву. Відчула, що мені хочеться їсти, тож приготувала ще яєшню. Вирішила піти покликати на сніданок Яна. 

Підійшла до дверей його кімнати, постукала, але він не відповідав. А раптом теж захворів, може від мене заразився?

Я мала хоча б зазирнути і переконатися, чи з ним усе гаразд, що він о такій порі досі в ліжку. 

Штовхнула двері, вони були незамкнені і легко відчинилися. Я переступила поріг і підійшла до ліжка. Ян лежав на спині, заклавши руки за голову, і спав, уві сні він трохи усміхався. Раптом він поворухнувся, і ковдра, якою він був вкритий, почала сповзати донизу. Я побачила, що під ковдрою, він, здається, зовсім без одягу, і тут же підхопила її, щоб вкрити Яна. Та цієї миті він розплющив очі й подивився на мене…

Продовження - завтра о 21.00! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити! Запрошую до нещодавно завершеного роману Еліс Кларк "Наречена за контрактом", на який сьогодні діє знижка!