11. Олеся. Дзвінок з погрозами

Я якраз вийшла з кімнати, коли почула, що Ян у своїй кімнаті з кимось розмовляє по телефону. Двері він залишив відчиненими, і я почула шматок його репліки.

— Ненавиджу діяти проти закону, ти ж знаєш, — сказав він заклопотано. — Але я подумаю, що можу зробити…

Відразу насторожилася. Отже, він збирається порушити закон? А як же вся його правильність? Схоже, що це всього лиш маска…

Я голосно потупала ногами, щоб Ян зрозумів, що я вже тут, і він одразу попрощався зі своїм співрозмовником. 

 — І тут за роботою нема коли вгору глянути? — запитала я трохи іронічно. 

— Ні, не за роботою, — він сховав мобільний в кишеню. — Брат дзвонив, нічого такого. Ти вже готова, їдемо?

 — Так, можна їхати, — сказала я, а подумала, що певно, брат — то перше, що спало йому на думку, а насправді то були якісь незаконні оборудки. Треба бути насторожі, раптом він дійсно робить щось протиправне?

Але Ян не виглядав схожим на злочинця, зараз він взагалі виглядав, як звичайний чоловік. В чорних джинсах і светрі він навіть на прокурора не був схожий, скоріше на якусь модель з журналу. Я і не помічала, які в нього широкі плечі  під піджаками…

— Тоді поїхали, — сказав Ян, перебивши мої незручні думки. І чому я подумала про нього, як про модель?

Біля магазину дійсно був цілий ярмарок, місцеві жителі торгували домашніми продуктами, різними сувенірами, був тут і глінтвейн. Я побачила в одного чоловіка на столику дуже гарні ялинкові іграшки з дерева і соломи, і мені дуже захотілося  їх купити. 

 — Візьмемо, прикрасимо ялинку, ту, що біля будиночка? — запитала я у Яна. 

— Добре, давай, — він кивнув. — Я куплю, обирай, що хочеш. 

 — Мені подобається цей ангел, — я показала на фігурку ангелочка із крилами з справжнього пір’я. — А тобі?

— Мені все одно, я не надто люблю всі ці свята, — він знизав плечима. — Обирай ще щось, одного ангела на ту ялинку точно не вистачить.

Я вибрала кілька іграшок, а ще ми купили гірлянди, щоб прикрасити будинок. Потім зайшли в магазин і набрали різних продуктів. Ціни були досить високі, як завжди на курортах, але Ян. схоже, не був скупим. 

 — Мабуть, ми візьмемо глінтвейн з собою, бо ти ж за кермом, — сказала я. — Вдома вип’ємо.

— Добре, давай, — він кивнув.

Вся ця атмосфера свята, відпочинку, яскравих вогників, веселої музики подіяла на мене розслаблююче. Я подумала, що все на краще. Хай я розійшлася з Мироном, зате тепер зможу почати нове життя. І недарма кажуть, як зустрінеш Новий рік так його й проведеш. Я не буду більше вислуховувати якісь докори і претензії, буду робити все. що хочу, ні на кого не озираючись.

В машині, склавши покупки в багажник, Ян увімкнув радіо, і в салоні зазвучала тиха музика. Я сиділа в кріслі, дивилася на вогники за вікном, на білі сніжинки, що кружляли у світлі автомобільних фар, і мені було так добре і спокійно.

А потім пролунав телефонний дзвінок. 

“Номер не визначився” — було написано на екрані. Сама не знаю, чому я натиснула на прийом. а не проігнорила цей виклик…

— Слухай сюди, юристочко. Коли повернешся зі своїх відпочинків, ти відмовишся від справи. Інакще тобі буде непереливки… 

 — Що? — перепитала я, але на тому кінці вже лунали короткі гудки. 

Я б подумала, що це якийсь хуліган, але все сказане свідчило, що звертаються саме до мене, не так що подзвонили першому-ліпшому номеру. І цілком логічно було, що люди, які були зацікавлені у тому, щоб справу швидше закрили, невдоволені її перенесенням. Але якщо я відмовлюсь, то прийде хтось інший мені на заміну, може, вони хочуть, щоб усе спустили на гальмах? Так, як хотілося і Яну…

Раптом я склала два плюс діва — адже якраз перед цим дзвонили до Яна і він обіцяв допомогти, може, це він найняв когось, щоб залякати мене?...