10. Ян. Прохання брата

Вона була така плаксійка, але одночасно з цим страшенно вперта. Це мене трохи підбішувало, ну а з іншого боку, люди, які працюють в нашій сфері, частіше за все такі от вперті, тож значить вона принаймні хоч якісь потрібні для юриста риси мала.

Але попертись ввечері щось там фоткати… Вона сказала, що піде щось фоткати, коли йшла з будинку.

Вже темнішало, а Олесі все ще не було. Речі вона лишила тут, тож вона точно не поїхала кудись додому. 

Я чомусь не міг розслабитись через те, що її не було так довго.

"От прийдеш, влаштую тобі прочухана, дурепо!"

Але Олеся все не приходила. Врешті-решт я вдягнувся тепліше, взяв мобільний і пішов з будиночку в сторону лісу, який якраз був тут поруч у підніжжя гори. 

Вже коли підходив, побачив Олесю з трьома мужиками напідпитку. Один з них схопив її за руку.

Далі я діяв якось на автоматі. Миттєво опинився поруч з ними і відштовхнув того придурка, ставши між ним і Олесею. 

— Що тут відбувається, ану відчепіться від неї! І щоб більше не наближались, зрозуміло? — вільною рукою я ледь притягнув білявку до себе. Це було якось рефлекторно.

 — Вибач, ми ж не знали, що в неї хтось є, — сказав один із тих мужиків. — Думали, боїться сама йти, хотіли провести… Ну чого ти психуєш?

 — Ага, сама винна, не сказала, що її зустрічають, — додав інший. 

— Пішли геть! — гримнув я і вони таки, схоже, трохи налякались, бо відступили, розвернулись і пішли від нас.

Їх було троє, тож і добре, що ми не бились далі, мене влаштовувала така розвʼязка. 

Тільки зараз зрозумів, що все ще тримаю Олесю за талію. В цю мить відчув аромат її парфумів і чомусь серце забилось частіше. Ні, це все від адреналіну, а не від її близькості, сто відсотків!

Олеся не виривалася, але їїї тіло ніби все стиснулось, як пружина. Вона злякано дивилася на мене. 

 — Вони пішли, не бійся, — сказав якось тихо, не таким тоном, як зазвичай говорив з нею. 

 — Дякую, — пробурмотіла вона і трохи розслабилась. — Я злякалася, що в мене камеру заберуть…

— Тільки цього злякалась? — я ледь усміхнувся. Ну, може це і на краще, хоча явно білявочка лякалась не того, чого треба було дійсно боятися. 

 — Я на неї купу грошей витратила, — вона  теж усміхнулась і відсторонилася. — Щось я так перелякалася, що зуб на зуб не потрапляє. Може випити глінтвейну чи чогось такого? 

— Можемо проїхатись в магазин у підніжжя, там і різдвяний ярмарок, здається, вже є. А там точно має бути глінтвейн. Ходімо, спочатку перевдядгнешся. 

***

Коли ми прийшли додому, то домовились, що зустрінемось внизу біля каміну за десять хвилин, коли Олеся перевдягнеться. Я пішов нагору за грошима, щоб може прикупити ще щось потрібне, і вже коли збирався виходити зі спальні, мій телефон задзвонив.

Коли я побачив, що дзвонить брат, то насупився. Брат майже ніколи мені не дзвонив. Він був щасливий, що одноосібно керує сімейним бізнесом, а я сиджу в своїх судах…

Тому цей дзвінок мене здивував, але слухавку я взяв.

— Так, Платоне, слухаю.

— Яне, ти де зараз? — запитав брат. — Можеш під’їхати до мене? Потрібна твоя допомога.  

— Я ж казав тобі, в справи фірми лізти не буду, — я ледь насупився. — Я прокурор, ти не забув? У мене присяга і все таке. Ти маєш розбиратись сам… — хоч і сказав так, але все ж перепитав: — А що там в тебе трапилось?...