8. Ян. "Він хотів визнати себе винним"

Вона виглядала зовсім розгубленою і нещасною. 

Блін, я не підписувався на подібне, але і вигнати дівчисько було б неправильно після того, що я почув. 

— Нікого ти не провокуєш, — сказав, згадавши початок нашої розмови у неї в кімнаті. — Просто є такі придурки, як той твій придурок. А я з тобою нормально поводжусь, не рівняй мене з ним. 

 — Ага, дверима по голові — це нормально? — насупилась вона. 

— Так я просто хотів увійти, звідки ж я знав, що ти під дверима топчешся? — я теж насупився. — Взагалі, в усьому винен твій плов! — додав раптом.

 — Мій плов? — вона нерозуміюче дивилася на мене. — Я пересолила його і ти розізлився?

— Ні, він нормальний, я просто хотів його зʼїсти, але без тебе їсти твій плов якось неправильно, — пояснив я. — Я хотів його зʼїсти і тому пішов за тобою! Тому він винен!

 — Нормальна прокурорська логіка, — вона усміхнулась. — Добре, давай поїмо, поки він осстаточно не захолов. 

— Давай, — я теж усміхнувся. Насправді не збирався сюсюкатись з нею, але чомусь її раптові сльози і цей нещасно-розгублений вигляд якось дивно впливали на мене. 

Вона хотіла встати і сама все накласти, але я її зупинив: 

— Сиди вже з льодом, а то буде гуля на півобличчя, сам накладу, — і встав з-за столу. 

Коли вже все наклав і ми почали їсти, я знову поглянув на Олесю. Вона була зовсім не схожа на ту Олесю, яку я бачив на останньому нашому спільному засіданні…

***

#за день до відпустки

Ненавидів оці суди напередодні свят. Як на зло, всі суди були буквально забиті справами, дрібними і не дуже, саме перед Різдвом і Новим Роком. 

З іншого боку, Карина також почала пресувати щодо відпустки. Я не надто хотів кудись їхати, краще б виспався ці дні вдома.

Але Карину, бачте, треба було "виводити в світ". Я вже уявляв, що цей відпочинок перетвориться на вічний шопінг та походи по ресторанам. А це для мене зовсім не відпочинок. 

Хоча, я цього разу вчинив хитро і орендував будиночок у великому готельному комплексі в горах. Подумав, що Карині буде ліньки їздити зі мною до міста часто і що може я все ж відпочину там хоч трохи. 

Але спочатку треба було розібратись з останньою справою.

Сьогодні я мав бути звинувачувальною стороною проти якогось помічника депутата. 

Захищала його якась молоденька дівчинка. Цікаво, чи це їй татко прикупив місце в адвокатурі? Хоча, подібні таткові донечки зазвичай йдуть саме в прокуратуру, а не в адвокати. 

Та і ця справа була дивна. Я розумів, що чоловіка цілком могло підставити вище керівництво, судячи з тих доказів, що предоставило до суду те саме "керівництво".

Але мужик себе не захищав. Визнавав провину, хоч і плутався в свідченнях. 

І тоді ця адвокаточка заявила:

 — Підсудного могли підставити, тому що він, хоч і визнає вину, але плутається в фактах, якби він дійсно був винний, то знав би всі деталі! Прошу перенести засідання, тому що мені потрібно ще переговорити зі своїм клієнтом! 

Суд тоді дійсно перенесли. Суддя погодився на диво швидко. Йому теж та справа, певно, здалася підозрілою…

***

— Скажи, блондиночко, чому ти тоді наполягла на переносі засідання, якщо твій клієнт все одно визнавав свою провину? — запитав я Олесю, пробуючи її плов. — Це ж безоплатна справа, тобі не було сенсу робити це. 

— Та там же неозброєним оком видно, що чоловік не винний, з нього зробили цапа-відбувайла, а всі ті махінації провертало його керівництво! — вона закліпала віями. дивлячись на мене. 

— Але він хотів визнати себе винним, може, йому заплатили. І тепер ми з тобою йдемо в Новий Рік з незавершеною справою, — я ледь насупився.

 — Ти реально віриш, що людина може взяти гроші і сісти у в’язницю? Скажи краще, що тобі просто все одно, аби не заморочуватися, — хмикнула вона. — А я маю намір розібратися у всьому! Може його шантажували чи ще щось, і тому він взяв на себе провину…