2. Ян. "Все дістало"

Цього тижня тупо все йшло наперекосяк. В суді дуже багато дрібних справ, на які я не дуже любив витрачати сили та енергію, хоч і розумів, що вони так само важливі. Феміда не спить ані на великих справах, ані на малих, це завжди було моє кредо. Але все одно ці дрібні справи вимотували. 

Особливо, перед святами. Особливо, якщо врахувати, що я якраз нарешті знайшов ниточку щодо справи смерті батька. Строк давності справи вже скоро вийде, у мене лишилось небагато часу, з пʼятнадцяти років маю всього один рік. Але до того я теж не сидів без діла. Щоб мати всюди доступ, треба було стати прокурором, і не простим, а найкращим. І я цього врешті-решт добився.

Зараз мені треба було перезавантажити голову перед фінальним ривком. Я знав, що я на порозі важливого викриття, справа всього мого життя нарешті отримувала форму і шанс на розвʼязання. Я обовʼязково покараю винних, я не дарма поклав на покарання винних все своє життя після тої аварії…

Авжеж, мої близькі не були в захваті від того, чим я займався. Мама була засмучена, що тільки брат продовжував справу батька і що я "кинув" його. Брат взагалі вважав мене другим сортом через те, що я пішов в сферу права замість бізнесу. Але мені було пофіг на те, що вони там собі думають. У мене були свої цілі. 

Коли я приїхав додому після нудної справи, де виступав проти якоїсь малолітньої недоадвокатки, був дуже роздратований. Але ще більше мене роздратувала Карина.

Ми з нею мали їхати зранку в Карпати, вона мала бути задоволена, я взагалі рідко возив кудись своїх коханок. А натомість вона почала висувати претензії: 

— З мене всі подруги сміються, що ти досі не подарував мені обручку! 

— Я хіба тобі колись обіцяв обручку? — я вигнув брову. — Коли ми починали стосунки, я попереджав, що вони будуть базуватись на сексі, в основному. 

 — То коли ми починали, — заперечила вона. — І я сама завжди за те, що треба спершу перевірити одне одного на сумісність, а вже потім брати на себе зобов'язання. Але, здається, ми ідеально підходимо одне одному…

Авжеж, я розумів, чому вона так казала. Дівчинка любила дорогі подарунки, я їй це давав. Хороші ресторани, красивий відпочинок теж давав. Грошей з акцій родинної фірми цілком вистачало на подібне. А в прокуратурі я був скоріше за покликанням. І дуже пишався тим, що мене було просто неможливо підкупити. 

— Карино, ти припиняй ці свої вибрики, бо поїду в Карпати сам. Не хочу, щоб мені і там виносили мозок. 

— То ти взагалі  не збираєшся одружуватися? Я можу почекати ще рік чи два, але маю бути впевнена, що ти не покинеш мене, якщо зустрінеш якусь молодшу дівчину, — насупилась вона.  — Мені вже не вісімнадцять, час іде, я маю бути впевнена у своєму майбутньому!

— Я не збираюсь одружуватись ані поки що, ані в принципі, — я знизав плечима. — Тож якщо ти хочеш якогось там "майбутнього", то нам не по дорозі.

Може, це було дещо грубо, Карина була дуже гарячою штучкою в ліжку, мене все влаштовувало. Але треба було присікти всі ці розмови на корені, інакше діла не буде.

 — Он як, — на її очах стояли сльози. Вона демонстративно підійшла до шафи і стала діставати звідти свої речі. — Ну, раз нам не по дорозі, не буду нав’язуватись тобі. Піду до своєї квартири, я розумію, що я тобі набридла, нічого не поробиш..

Кажучи це, Карина скоса поглядала на мене, видно, чекала, що я зупиню і перепрошу її. 

Але я не став її зупиняти. Натомість також почав збирати речі. В Карпати я поїду в будь-якому випадку. Я вже два роки не катався на сноуборді, а це мене раніше дуже добре розслабляло. 

Коли повернусь до Києва, сама до мене прибіжить, я ж знаю її. Не зможе вона жити на свої гроші, їй все одно я потрібен саме для цього. Як і всім жінкам. 

Тим часом Карина запхнула свої речі у велику валізу, ще раз схлипнула, і пішла до передпокою, де висіла її шубка. 

 — Ти ще пошкодуєш про свій вчинок, але буде пізно! — пригрозила вона, перш ніж остаточно виместися з квартири.

Я зітхнув. Ну, куплю їй якусь сумку, коли повернусь, та й все…

***

Будинок був саме таким, як треба. Я навіть просто коли побачив гори, вже почувався більш розслаблено. Був впевнений, що цей відпочинок запамʼятаю надовго і вже з новими силами повернусь до справ. 

Але не встиг я розпакувати речі, як в дім постукали. 

Коли я відчинив двері, то здивувався, бо побачив саме ту безплатну адвокатку. 

— Що ви тут робите? — запитала вона з якоюсь претензією. 

— Живу? — відповів я, насупившись. — Це мій будиночок на ці свята…