3. Приготування.

Робота в хаті кипіла. Домовий обережно поставив у піч чавунець із майбутньою кутею, приготованою з добірного власного зерна. Потім пішов до комори й виніс мішечок із білосніжним, власноруч змолотим борошном. Воно було йому потрібне для особливого ритуалу — випікання магічних коржиків у формі пташок.

Ця традиція жила в його роду споконвіку. Біля Дідуха, окрім куті та узвару, обов’язково мали стояти ці дванадцять хлібних пташок. Вони символізували душі пращурів, що покинули цей світ. Старі домові вірили: у Святвечір духи предків повертаються до рідної оселі, оселяються в цих коржиках і разом із живими пригощаються святковими стравами. З першими променями сонця душі відлітають, а самі коржики разом із кутею Домовий зазвичай виносив під найстарішу яблуню в саду, віддаючи їх на поталу справжньому птаству та лісовим звірам.

Домовий вправно замісив тісто, і невдовзі на столі з’явилося дванадцять акуратних пташок із розправленими крильми. Поки вони чекали своєї черги до печі, господар засукав рукави й заповзявся ліпити вареники. Тісто в його руках було слухняним, а начинка — найсмачнішою у світі: запашні лісові гриби та солодкі сушені ягоди, що зберегли в собі аромат літнього сонця.

Час промайнув непомітно. Коли останній вареник був зліплений, Домовий відправив пташок-коржиків у піч. Невдовзі хату наповнив солодкуватий дух свіжого хліба. Діставши рум'яну випічку, він виклав її охолоджуватися, а сам заходився наводити ідеальний лад, витираючи кожну порошинку.

За вікном почало густо синіти. Небо затягнуло оксамитовими сутінками, готуючись до появи першої зорі. Домовий, зосереджений і врочистий, почав накривати на стіл. Він дбайливо розставив частування біля Дідуха, перевірив, чи всього дванадцять страв, чи на місці ложки…

Аж раптом тишу зимового вечора прорізав звук, якого в цій глушині не чули роками. Скрипнув сніг під чиїмись важкими кроками, а потім у двері впевнено постукали. Домовий завмер посеред хати з рушником у руках. На порозі стояла та, кого він найменше очікував побачити в цю магічну ніч.